Рідна Україна в моїй уяві

Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Кожному знайомі ці рядки з Шевченкової поеми “Сон”. Дійсно, саме так, з висоти пташиного польоту лише й можна уявити нашу Батьківщину – безмежну, прекрасну, могут­ню. Ось якби мені полинути Шевченковим шляхом! Я б, звичайно, не полетів до Петербурга, до суворої півночі. Я вибрав би інший маршрут. До душі мені облетіти Україну за ниточкою її кордонів.

Лечу, а в небі догоряє зоря. Піді мною – Чорне море. Ось видно обрис Кримського півострову. Звичайно,

я об­літаю його і бачу краєвиди, красивіших за які в усій Європі не знайти. А ось і гори здіймають у небо свої вічні брилясті голови. Ось ліси, які вкривають Крим, немов пухнас­та ковдра. Тепер візьму трохи праворуч, і далеко внизу ляже синя артерія Дніпра: ось і Київ сяє своїми золотими куполами і вікнами сучасних багатоповерхових будівель. Є в мене й секрет: найчарівніше на землі місце – це Карпати. Вони дивують і приголомшують. У їхніх лісах – споконвічна колиска українства.

Час завершувати мій уявний політ. Якою ж важкою здається земля після неба! Але ж треба й совість мати: літаючи, небагато зробиш задля Батьківщини,

від згадки про яку так солодко і легко стає на серці.

Коли ж у мене спитають про враження від польоту, я відповім рядками з Шевченкової поеми, бо ж краще сказа­ти не можна:

Тихесенько вітер віє.

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Ось така вона, Україна, яку так легко уявити в усій її повноті.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Бери вершину матимеш середину.
Рідна Україна в моїй уяві