Твір за комедією «Мина Мазайло»
Проблема національного самовизначення в комедії М. Куліша «Мина Мазайло» Микола Куліш – одна з найтрагічніших постатей в історії української літератури доби розстріляного Відродження. У його творчому доробку порушуються питання одвічні, загальнолюдські.
Ставлення до рідної мови – ознака духовного здоров’я нації, одна з граней самовизначення та утвердження особистості в суспільстві. Антоніна Куліш відзначала у спогадах: «Микола безнастанно працював над мовою. Знав її досконало, як небагато його сучасників. Особливо він захоплювався
Отже, п’єса М. Куліша «Мина Мазайло» відзначається оригінальністю в осмисленні ставлення персонажів до мови. Деякі епізоди стають своєрідним гімном щедрій, милозвучній українській мові. Мокій, звертаючись до Улі, говорить: – «Бринить» має декілька нюансів, відтінків.
По-українському кажуть: орел бринить. Це означає – він високо, ледве видко – бринить… Можна сказати –
Подана репліка – яскравий приклад комічного спостереження за словом. І навіть Уля, яка спочатку мала на меті закохати в себе Мокія, щоб відтягти його від надмірного захоплення «укрмовою», захоплюється нею і стає на захист українського слова.
Але слід підкреслити й негативне ставлення драматурга до так званої «українізації», вірніше, «українізації по-більшовицькому». Головний герой п’єси Мина Мазайло говорить, що його серце «перед-чува, що нічого з українізації не вийде, це факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою,- це вам другий факт…» Чому герой робить такий висновок? На це питання відповідь дають персонажі комедії, що є представниками різних поглядів на насильницьке прищеплення любові до рідної мови.
Дядько Тарас, щирий націоналіст, занепокоєний тим, що українізація – це спосіб виявити національно свідомих, щоб їх потім знищити. Цей висновок герой робить з вершин історичного досвіду українського народу. Далекоглядність драматурга підтверджується подальшим ходом сталінських репресій серед українського населення в 30-х роках XX ст.
Тьотя Мотя з її шовіністською позицією стає перешкодою у спробі Мокія захистити свою ідею. На її думку, українізація – «це туман, чорний туман, і все це минеться». Героїня впевнена, що русифікаторська політика заполонить єство українців. І яскравим прикладом зради віковим традиціям, культурі народу є образ головного героя комедії Мини Мазайла, який намагається змінити навіть прізвище на російський манер. Але розв’язка драми незвичайна: Мину звільняють з роботи за «систематичний опір українізації». Начебто українська ідея одержала перемогу. Але чомусь гірко стає від такого фіналу, від усвідомлення того, що «справедливість» встановлена чиновницькою рукою, а не усвідомленням Мазайлом необхідності утвердження національної гідності.
Отже, драматург рішуче засудив штучність існування людини в суспільстві, її спроби щось змінити, нав’язати свої погляди. І водночас М. Куліш залишився вірним національній ідеї.
Офіційна критика того часу відзначала: «Куліш дуже талановитий драматург, та не нам віддає свій талант і не для нас пише свої п’єси, які просякнуті українським духом». Це відзначали сучасники. Цим захоплені ми у складний час самовизначення.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)