“Мина Мазайло” М. Куліша – “філологічний водевіль”

За спогадами сучасників, Микола Куліш дуже обережно поводився зі словом, не терпів використання “не тих” слів, а українську мову знав дуже добре і високо цінував її, стверджуючи, що таких багатих та соковитих мов, як його рідна, дуже мало на світі.

Згодом М. Куліш створює одну з найкращих своїх п’єс – “Мину Мазайла”, яку хтось із дослідників назвав “філологічним водевілем”, і справді, основний конфлікт драми точиться навколо питання українізації – абсурдного історичного явища, фальшивої уваги влади до інтересів нацменшин у межах СРСР.

У драмі головна дія відбувається в родині Мини Мазайло. який вину за всі свої життєві й кар’єрні негаразди покладає на своє прізвище, прагнучи змінити ііого. Є в нього дружина Кили на і дочка Рина, які підтримують позицію батька. Усі вони із замилуванням слухають, як добирає Мазайло собі нові прізвища: Сі – рєн-ін, Тюльпанов, Алмазов. На жаль, вони не розуміють, що слово не створює якість чи предмет. Коли, наприклад, ми промовимо слово “квітка”, хіба перед нами з’явиться квітка? Певно, що ні. А ці люди чомусь вірять, що, назвавшись якимсь красивим прізвищем, вони набудуть інших якостей, стануть гак само кра­сивими внутрішньо, привабливими для інших людей. Іншої думки щодо прізви­ща дотримується син Мини Мазайла Мокій, який хоче додати до Мазайла ще й Квач – прізвище однієї з ліній родоводу. Мені здається, що Мокій піклується лише про поверхове (як, власне, й усі герої), не розуміючи, що вшанування пра­щурів, любов до свого роду жодним чином не залежить від того, яке прізвище має людина. На бік Мини Мазайла стає дуже колоритна особа – тьотя Мотя Розтор – гуєва з Курська. Приїхавши до своїх родичів і побачивши на вокзалі напис “Хар­ків” замість “Харьков”, вона із обуренням заявляє: “Іспортілі нам город!” Тьотя Мотя є втіленням російського шовінізму. Радикально інших позицій дотримуєть­ся дядько Тарас, який приїздить із Києва, проте він теж не постає...

позитивним героєм перед глядачем.

Постає питання: персонажі драми Миколи Куліша дотримуються протилеж­них “філологічних” поглядів, відповідно хтось із них має бути правим, але у тво­рі нема позитивних героїв. Чому так? Я гадаю, уважний читач може знайти від­повідь на це питання. Проблема дійових осіб у тому, що вони піклуються тільки про форму, забуваючи про внутрішнє, про зміст. Так, Мина Мазайло вчиться правильної російської вимови у вчительки Баронової-Козино. Навіщо йому це? Може, через любов до іншої великої слов’янської мови? Чи через прагнення роз­мовляти вільно і правильно кількома мовами? Ні, він покладає на свою російську вимову і майбутнє російське прізвище інші надії – йому здається, вони допомо­жуть йому досягти успіху в кар’єрі, посісти певне місце у суспільній ієрархії. Зву­чить дивно, але ж це так. Так само тьотя Мотя категорично відкидає все україн­ське, не знаючи навіть, про що вона говорить, не маючи жодного уявлення ні про мову, ні про культуру українського народу. Та й навіть персонажі-“україністи” Мокій і дядько Тарас, – їхнє прагнення українськості закінчується зовнішнім ко­лоритом, якимось провінційним етнографізмом. Усі ці люди позабували про душі, тож і перетворились на схеми, на “філологічні і світоглядні моделі”, а своє життя перетворили на “філологічний водевіль”.

Зовсім дику позицію висловлюють наприкінці твору комсомольці, які ней­трально ставляться до зміни прізвища через те, що, на їхню думку, скоро не буде жодних прізвищ, а тільки порядкові номери. Що це, як не нівеляція самої ідеї особистості, не відмова від справжньої самоідентифікації (особистісної, націо­нальної, громадянської, політичної) на догоду ідентифікації формальній, – усе за номерами?

На мою думку, Микола Куліш, геніальний драматург, тонко відчував не лише рідне слово, а й проблеми суспільства, зобразивши їх у своїх драмах точно і одно­значно. Безумовно, драматичні твори М. Куліша ніколи не втратять своєї висо­кої художньої цінності, але я впевнений, що багатьом свідомим, мислячим людям дуже б хотілося, щоб їхня проблематика втратила, свою актуальність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
“Мина Мазайло” М. Куліша – “філологічний водевіль”