Твір по романі Достоєвського “Принижені й ображені”
Назва першого роману, написаного Достоєвським після каторги – “Принижен і ображені” (1886), повинне було нагадати читачам про “Бідних людей”. Тут також на першому плані зображення протиріч великого міста, ясно звучить моральний протест проти гноблення й переслідування “маленьких людей”, принижених і ображених багатими й знатними. У новому романі сполучається злободенна суспільно-політична проблематика з питаннями морально-філософськими. Традиційна для реалістичних добутків манера оповідання (почасти в дусі “натуральної
Дві сюжетні лінії роману – життя Ихменевих (доля Наташи) і життя Смитов (доля Неллі) – поєднуються князем Валковским (батьком Неллі; син же його, Алеша, спокушає й залишає Наташу). Валковский – новий у Достоєвського тип людини, що нагло розкриває свою низинну натуру, не соромлячись, а, навпроти, навіть
Добролюбов у статті “Забиті люди” (1886), присвяченої роману Достоєвського, виділив у творчості письменника глибоку “біль про людину”, жагучу захист людського достоїнства “маленьких людей”. У той же час критик відзначав, що князь Валковский не цілком удався письменникові: у ньому занадто “згущені” риси негідника, він нагадує мелодраматичного лиходія. Надалі подібний характер буде більш реалістично розроблений Достоєвським в “Злочині й покаранні” (Лужин, Свидригайлов), “Братах Карамазових” (Федір Карамазов).
У романі “Принижений і ображені” особливий інтерес автора залучає дослідження глибин душі людської, нове розуміння таємниць людської особистості. Наташа, смертельно скривджена князем Валковским, говорить:
“Треба як-небудь вистраждати наше майбутнє щастя; купити його якими-небудь новими борошнами. Стражданням усе очищається…”
Це одне із самих заповітних переконань автора: із цими думками він повернувся з каторги. Вони залишаться для нього центральними й у всій наступній творчості
В 1862 р. Достоєвський уперше виїхав за кордон. Його закордонні враження послужили основою для книги “Зимові замітки про літні враження” (1863). Ці блискучі публіцистичні нариси почали ту антикапіталістичну тему, що стане характерної для багатьох інших творів Достоєвського. В “Зимових замітках…” утримується гостра критика буржуазного способу життя, буржуазної ідеології, заснованої на обожнюванні “мільйона”, що один тільки й може забезпечити людині право “робити все, що завгодно”. Достоєвський ненавидить і нехтує буржуа з його міщанськими поглядами, індивідуалізмом і аморальністю як свого особистого ворога. Буржуазний комфорт, буржуазна цивілізація лякають і обурюють письменника, що рішуче не вірить у міцність основ власницького суспільства: “Від цивілізації людин став, якщо не більше кровожерливий, те вуж напевно гірше, частіше кровожерливий, чим колись”. Але, справедливо критикуючи капіталістичний мир, Достоєвський у той же час приходить до відмови від ідеї прогресу в цілому, заперечуючи саму можливість побудови суспільства, заснованого на принципах науки й розуму
Достоєвський зв’язував свої мрії про “золоте століття” не з революцією й соціалізмом, а з ідеалами мирного й братнього єднання всіх людей як основою прекрасного майбутнього людства. Постійно звертаючись до корінних питань національного розвитку Росії, міркуючи про своєрідність її історичного шляху в порівнянні з капіталістичним Заходом, письменник виявився супротивником і буржуазним егоїстичним роз’єднанням, і теорії розумного егоїзму російських революційних демократів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)