Твір по новелі Г. Косинки “На буряки”
У багатьох творах Г. Косинки відчутний подих майстрів слова минулого, але передусім наявна глибока індивідуальність творчого обдаровання митця. Не встигаєш збагнути, ях нестримно і владно поглинає тебе життєво-правдива атмосфера твору, земна сила відточеної фрази, образне багатство мови, уміння створювати яскравий художній тип, зібравши в ньому найістотніші, найхарактерніші риси певного життєвого явища. Простежимо в новелі “На буряки”, як легко й невимушено нанизує автор слово до слова, неначе вдова Марта, що сидить під хвірткою та
Мати рве на городі росисту цибулю, меле пляшкою сіль і кладе з сухою паляницею до торби-рукава…” Короткі, скупі фрази. А кожна деталь малює нам точну епічну картину. І та “росиста” цибуля, і пляшка, якою мати розтирає дрібку солі, щоб покласти синові на обід в “торбу-рукав”. За цими тихими, лагідними словами письменника відразу постає у нашій уяві страдницьке життя матері-вдови… Вона стоїть в узголів’ї сина,
“О діти, діти! На буряки, пузатим служить, весь вік поневірятися… За що? Де ж тоді Бог? Ні, далі цього не буде, люди…”
Так думає мати-вдова. В її свідомості прокидається надія, що “далі цього не буде…” А поки що вона стоїть у вікні, “молиться до кривавої сонячної смуги” і плаче. А “сльози, як золото, котяться по блідих щоках і падають росою на жовту долівку…” Письменник не тільки відчуває найтонші порухи юнацької душі, він як великий психолог художніми засобами вміє передати їх так, щоб захопити, схвилювати читача, перейнятися його думками, діями, помислами. Хлопець солодко спить. У нього свої проблеми (юнацькії), своє бачення світу, своє відчуття життя: “Снилося молоко…” “Сьогодні, мамо, треба купить тому рябому собаці півплящки – не дає гонять два рядки, треба підмазать…” Розуміє – без хабаря не заробити за літо на штани. І хоч мова йде про злидні, нужденне життя, та скільки тепла, задушевності, доброти в стосунках, в розмові сина з матір’ю, скільки поваги, любові і радості… Хлопець хапає сапку, біжить на поле. Письменник не фальшивить, ніби читає душу юнака. Він розуміє сподівання хлопця: “Боже, коли б гонить сьогодні два рядки! Яке це щастя: два рядки – синя сорочка, хліб…”
Але він поспішає на чуже поле і тому, що там чорнява Пріся… “Яка вона добра й гарна…” І ввечері, натомлений, напівсонний, він буде ділитися з матір’ю радістю, що сьогодні гаки гнав по два рядки, не омине, а скаже матері і про ту Прохоренкову дівчину, яка допомагала йому. І коли мати ніби ненароком ще раз перепитає, хто переполював йому рядки, сором’язливо скаже: “Прохоренкова… Гарна дівчина…”- Хлопець “зажмурив око, почервонів, а мати помітила і запитала: “В повітці будеш спати?” У нього пробуджується самосвідомість – це вже не раб. Зростає людина, яка розуміє: “Працюю, не розгинаючись, стараюсь, зверху пече сонце, а в грудях печія, і десь глибоко-глибоко думка жевріє: “Мужицька доля гірка…” А поки уві сні підлітка вимальовується казково-принадне майбутнє, де буде жити щасливо його мати і та чорнява Пріся, що допомагає йому, переполюючи рядки. А чи буде воно, те щасливе життя для селян-бідняків?.. Цим запитанням і завершимо роботу на уроці. Дома учні поміркують, яка доля спіткала наше селянство після 20-х років. Чи справдилися їхні мрії та сподівання на землю, на щасливе, заможне життя?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)