Твір-оповідання за картиною Миколи Обриньби “Перший подвиг”

Тихого осіннього ранку, коли сонечко вже не так весело пригрівало, а в лузі червоніла вирізьбленим листячком горобина, вийшов Пилипко до лісу: може, хто залишився живий з того літака, що вчора був підбитий німцями. Хлопчик повільно просувався в голубій імлі лісової гущавини, уважно прислуховувався, сподіваючись почути стогін тих, кому потрібна допомога. Пильно вдивляється він у мовчазні кущі ліщини і бачить ледь помітний силует людини. Хтось пошепки кликав його. То були поранені льотчики, які намагалися вибратися з лісу. Пилипко допоміг їм

підвестися, а потім повільно усі разом почали просуватися по тих лісових стежках, які були відомі лише йому та його батькові, який загинув на фронті. Ось уже і ліщина закінчується, починається поле, а там за ним у верболозах потопає маленький хутір. Саме туди вирішив відвести поранених бійців хлопчик.

Але щось загуркотіло на дорозі. Хто це? Може, німці? Де сховати своїх нових друзів? Пилипко вибіг трошки вперед і, причаївшись за товстим стовбуром старезного дуба, уважно роздивлявся, чи немає якоїсь небезпеки. Побоювання хлопчика були недаремні, бо саме тоді з’явилася колона німецьких мотоциклістів. Пилилко зробив

знак льотчикам зачекати, щоб не привернути увагу фашистів. Хлопчик і його нові друзі благополучно дісталися до хутора, де їх зустріли добрі люди, нагодували, надали притулок, перев’язали рани. Пилипко, як і всі діти, мріяв звершити подвиг, але, мабуть, не уявляв, що саме цей випадок в лісі і є героїчною справою. Ось такі події часів Великої Вітчизняної війни мені уявилися, коли я захоплено розглядав картину Миколи Обриньби “Перший подвиг”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Твір-оповідання за картиною Миколи Обриньби “Перший подвиг”