Твір на тему: Вогонь Шевченкового слова
Восени 1843 р. Шевченко побував у Суботові, колишній резиденціі Богдана Хмельницького, змалював козацькі хрести на полях, збудовану гетьманом церкву і розриті підземелля Ї рештки колишніх гетьманських палат. Спокушені переказами про те, що перед смертю гетьман заховав там великі скарби, можновладці спорядили до Суботова експедицію, яка перерила все село, поруйнувала гетьманські льохи, потривожила козацькі кістки, але ніякого золота так і не знайшла. На руінах Суботова й Чигирина Тарас усім єством відчув рабське становище украінців, сором повноі
Та найбільше допікає поета стан духовноі апатіі народу, його безпам’ятство, мовчання, покора, занепад вільнолюбних настроів, поступова загибель славних традицій: Чигрине, Чигрине, Все на світі гине, І святая твоя слава, Як пилина, лине За вітрами холодними, В хмарі пропадає. Над землею летять літа, Дніпро висихає, Розсипаються могили, Високі могили Ї Твоя слава… Кобзар нагадує землякам про попередні здобутки, криваві боі з тими, хто в той чи інший спосіб посягав на свободу украінців. Результат приголомшує. На ниві змагань уродилися дивні плоди.
Ї не сльози, не ножі, не поранене серце і не кров свята. Його сподівання, його істинне життя Ї це рай, де в’ється, мов барвінок, тихе, сумне, богобоязливе слово, мовлене від чистого серця до любоі дівчини, слово правди, звернене до пробудженоі свідомості народу: Слово моє, сльозі моі, . Раю ти мій, раю! Яскравим художнім підтвердженням сентенціі Григорія Сковороди про те, що всякий сон Ї пробудний, є розвінчання у вірші “Стоіть в селі Суботові…” постаті Богдана Хмельницького, гостро критичний погляд на неправомірні діі гетьмана, ганебні поступки ласим сусідам. Перетворення церкви надій, сподівань і віри народу на домовину Ї це образ застерігає майбутні покоління від втрати національноі честі, гідності, зневаги до славних і величних подвигів предків, це художнє втілення полум’яноі надіі на відродження, оновлення, життя за законами правди:
Церков-домовина Розвалиться… і з-під неі Встане Украіна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти! Украіна стогнала в кріпацькому рабстві, іі діти були безправними, темними й неграмотними, вони вже почали забувати, що недавно були вільною, культурною нацією, яка відзначалася серед краін Європи своєю освіченістю й демократичністю.” Козацькі сини й онуки занепали духом, не вірили в майбутнє. Своім вогненним словом Шевченко розбудив іх, розкрив ім очі, показав шляхи національного відродження, навчив шанувати самих себе.
У кожноі людини є щось своє, найсвятіше, у душі. Для неі воно настільки величне, що навіть думкою не осягнути. Таким було ставлення до рідноі землі неперевершеного Поета від Бога Тараса Шевченка. Кобзар безмежно любив і своіх пращурів, і своіх сучасників, і майбутнє покоління роду украінського. Та любити, щиро вболіваючи за долю співвітчизників Ї це одне, інша ж справа Ї поетичним гарячим словом пробуджувати іх та спонукати до боротьби за краше життя, за щасливу долю. Але, щоб тебе почули, треба, я гадаю, самому мати чітке уявлення про це “краще життя”. І Т. Шевченко, сягаючи мріями до наших днів, у своіх творах протягом усього життя розкриває власний ідеал щасливого суспільства, украінськоі націі. Треба зазначити, що погляди поета на майбутнє рідного краю зазнали великоі еволюціі. Так, у перших своіх історичних творах “Б’ють пороги”, “Іван Підкова”, “Гамалія”, “Тарасова ніч” Шевченко, пропагуючи Волю, уявляв іі у вигляді староі козаччини. Але в подальших поезіях все частіше звучить ідея знищення кріпацтва і врешті-решт виливається у розуміння неминучого повалення самодержавства. Це переконання ми виразно чуємо з рядків “Гайдамаків”, “Холодного Яру”, “Сну” (“У всякого своя доля”), “Великого льоху”, “Кавказу” тощо.
Та ось поет перебуває три роки на Украіні (1843, 1844, 1845)
Ї і його твори збагачуються полум’яними мріями про майбутнє свого народу. Найвизначнішим із них став безсмертний “Заповіт”, написаний 25 грудня 1845 року. Я не випадково написала “безсмертний”, бо кожне покоління украінців сприймає цей вірш як гімн національній волі, а воля Ї безсмертна! У “Заповіті” Шевченко вперше закликає до збройного повстання і повалення існуючого ладу і вперше висловлює сподівання, на зміну суспільного ладу та ідею “сім’і вольноі, новоі”. І вже пізніше, у 1857 році, у присвяченому Щепкіну творі “Неофіти” Кобзар прорікає: “Окують царів неситих // В залізніі пута”, бо “Уже встає святая зоря”. Поет визнає знищення царизму таким же неминучим, як неминуче настає день після сходу сонця: І забудеться срамотна Давняя година. І оживе давня слава, Слава Украіни. (“І мертвим, і живим…”) Та, на мій погляд, найсильніше геніальний речник виявив своі мріі про майбутнє утворі “Радуйся, ниво неполитая”. Під цією “нивою неполитою, квітчастим злаком не повитою” він розумів рідну “розтлінну” землю і всю краіну, розтоптану царизмом та кріпосництвом. Він бажає, щоб вона, оновлена, розпустила своі молоді парості, розквітла “рожевим крином”. У цей розквіт і славу поет вірить, як у неминучий прийдешній день, коли земля укриється багатством “дорогим золототканим, хитрошитим, добром та волею підбитим”. А вже на цій оновленій землі
Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі. …Ми зараз живемо у величний час, коли “врага-супостата” земля наша давно позбулася, а от оновлення іі продовжується. І мені здається, що пройде ще немало часу, доки наша краіна досягне Шевченкового ідеалу. А тому ми просто не маємо права давати тліти тому яскравому вогню поетовоі мріі про наше щастя, не підтримувати його палахкотіння. І з вогнем цим у серці маємо відроджувати прекрасну украінську землю Ї нашу Батьківщину.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)