Твір на тему “Опис Гамлета” за трагедією В. Шекспіра “Гамлет”
З часу написання В. Шекспіром трагедії “Гамлет” пройшло багато століть, але й сьогодні головний герой цього безсмертного твору є одним з найулюбленіших персонажів світової літератури, а трагедія й досі займає не тільки уми читачів, а й привертає увагу прихильників театрального мистецтва.
Гамлет давно перестав бути звичайним персонажем досить старовинної поетичної трагедії, а став майже живою людиною, добре відомою мільйонам читачів у всьому світі. Але цей близький нашим сучасникам і на перший погляд досить простий герой при більш
У п’єсі В. Шекспіра головне полягає не в зовнішніх подіях, не в грандіозності і винятковості кровавих пригод, а в тому, що відбувається у свідомості героя в обставинах, що складають усі ці події. У душу та серці Гамлета розігруються не менш жахливі і болісні драми, ніж ті, що відбуваються в житті інших персонажів трагедії.
З впевненістю можна сказати, що трагедія
Зовсім не дивно, що за таких обставин головний герой п’єси знаходиться на межі відчаю. За короткий час він втратив усе, що становило основу його життя. Хоча він не був настільки наївний, аби вважати, що в житті не буває неприємностей і нещасть, він мав про це досить віддалене уявлення. Мабуть саме тому біди, що обрушилися на нього, змусили Гамлета по іншому подивитися на оточуючий світ і на те, що в ньому відбувається. Після того, коли він став на все дивитися по-новому, у свідомості Гамлета почали з’являтися важливі питання, яки з великою гостротою торкали його душу. Чого коштує людське життя? Що є смерть? Чи можна вірити в дружбу і любов? Чи реально бути щасливим серед оточуючого безладу, серед брехні та зрад? Чи можна повністю знищити зло?
Наприклад тоді, коли у житті Гамлета було все добре, він вважав, що людина є центром Всесвіту. Але під впливом наступних подій і нещасть, що прийшли у його світ одне за одним, його погляди на оточуюче життя різко змінилися. Він визнається своїм друзям Розенкранцу і Гільденстерну, що “втратив всю свою веселість, закинув звичні заняття”.
У Гамлета дуже важко на душі, рідна землі йому здається “пустельним місцем”, а повітря – “каламутним і чумним скупченням парів”. І раніше ми чули від нього вимову про те, що життя уявляється Гамлету диким садом, який заріс бур’янам і в якому всюди панує зло. Він каже, що чесність в оточуючому світі зникла: “бути чесним при тому, який цей світ, – це означає бути людиною, вивудженою з десятка тисяч”. У знаменитому монолозі Гамлета “Бути чи не бути?” ми бачимо, як він перераховує біди тогочасного суспільства: “гніт сильного”, “суддів повільність”, “зарозумілість влади і образи, які чинили покірливо заслузі”. А найгірша на погляд Гамлета його країна, країна, де він народився і живе: “Данія – тюрма… І чудова з безліччю затворів, темниць і підземель…”. Крім того, потрясіння, які випали на долю Гамлета, дуже похитнули його віру в людей і породили деяку роздвоєність в його свідомості. Батькові Гамлета були властиві кращі людські якості, які отримав у спадщину і сам герой п’єси. “Він людина була, людина у всьому”. Якось, дорікаючи матері за зраду пам’яті батька, юнак показує їй батьків портрет і нагадує матері, яким шляхетним був голова родини:
“Як незрівняна принадність цих рис;
Чоло Зевса; кучері Аполлона;
Погляд як у Марса – владна гроза;
Постава – той сам гонець Меркурій…”.
Навіть не маючи докладного опису зовнішності Гамлета, з великою вірогідністю можна припустити, що він був схожим на батька не тільки рисами характеру, а й зовнішнє.
Повна протилежність батькові Гамлета – його вітчим і нинішній король Клавдій з його оточенням. Клавдій – убивця і злодій, він “король із строкатих ганчірок”. Клавдій і вся гидота, яка його оточувала, смертельно ненависні Гамлету, тому він приймає рішення мстити зрадникові. Але при цьому він добре розуміє, що зло полягає не лише в Клавдії. Вісь тогочасний світ піддався псуванню і Гамлет бачить своє призначення в боротьбі зі суспільним злом:
“Століття розхиталося – і гірше всього,
Що я народжений відновити його”.
Гамлет часто згадує смерть і говорить про неї. Майже одразу після першої своєї появи в п’єсі він видає свою затаєну думку: життя здається йому настільки огидним, що він би давно покінчив з собою, якби це не вважалося гріхом. Герой не боїться смерті, його хвилює сама її таємниця. Особливо його хвилює питання – що ж таке смерть – спокійний сон чи продовження земних мук? Адже саме страх перед невідомістю, перед світом, з якого ще ніхто не повертався, нерідко змушує досить гідних людей відмовлятися від боротьби, яка таїть в собі смертельні загрози, змушує боятися смерті.
Розум Гамлета і споглядальність його натури поєднуються з прагненням юнака до фізичної досконалості. Він досить ревниво ставиться до слави кращого фехтувальника і вважає, що людина повинна являти собою гармонійне злиття різноманітних достоїнств:
“Що за майстерне створення – людина!
Яка шляхетна розумом!
Яка безгранична і дивовижна у своїх здібностях, обличчях і рухах!
Яка точні і дивовижна в дії!
Краса всесвіту!
Вінець всього живого!”
Закоханість у ідеал людини робить для Гамлета особливо болючим розчарування в навколишньому світі і самому собі: “З людей мене не радує жоден”, “О, що за погань я, що за жалюгідний раб”. Такими словами Гамлет нещадно засуджує людську недосконалість, в кому б вона не виявлялася. Протягом всієї п’єси Гамлета мучить протиріччя між власним крайнім сум’яттям і гострим відчуттям можливостей людини. Саме оптимізм і невичерпна енергія Гамлета надають його песимізму і стражданням ту незвичайну силу, яка приголомшує нас і сьогодні.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)