Твір на тему: “Лист Івану Франкові”
Іван Якович Франко – одне з найвидатніших імен в українській літературі. Його творчість високохудожня і змістовна, його таланту були підвладні майже усі літературні жанри. І до якого з творів письменника ми не звернулись би, у кожному з них можна побачити важливі проблеми, кожний з них викликає хвилювання і примушує замислитись. Особисто на мене найсильніше враження справила лірика Івана Франка, бо його твори, написані в цьому жанрі, більш усього впливають на душу читача та його почуття.
Видатний український письменник І. Я. Франко жив
“Добрий день, Іван Якович! Звертається до Вас звичайний читач і великий шанувальник Вашої творчості, Ваш нащадок, у якого є можливість в повній мірі оцінити Ваш талант і ваші видатні твори. Ви жили і творили у часи панування над Україною австро-угорської монархії, у часи,
“Багно гнилеє між країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства і застою,
О, Австріє! Де ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу”.
Я знаю, що в той час для того, щоб українців утримати у покорі, вороги нашої батьківщини намагалися знищити українську культуру, розірвати вікові зв’язки між окремими частинами розрізненої на той час України. Я захоплююся Вашою мужністю, тому що Ви у такий важкий час знайшли сили на повний голос розповідати у своїх творах про реальне становище українців. Ваш голос мав таку силу, що, незважаючи на тюремні грати та заборони, він пробивався на свободу і закликав сміливих співвітчизників до боротьби, а у серця зневірених вселяв надію на краще майбутнє.
З усієї Вашої, Іван Якович, творчості, найбільш усього мені подобається Ваша лірика. Яскравим прикладом Вашої ліричної творчості я вважаю Ваш вірш “Гріє сонечко!”, на початку якого Ви використовуєте опис весняної природи. Ви пишете про тепле сонечко, яке своїми ласкавими променями зігріває землю, про жайворонка, який “дзвонить пісеньку” і злітає в “небо яснеє”. У цьому вірші вже “прогули вітри, проскрипів мороз, вже пройшла зима” з її заметілями, холодам і віхолами. Але на фоні природи Вам і тут вдається звернутися до звичайного селянина, до орача, закликати його пробудитись і встати на шлях боротьби, адже “в груди радісно б’є здоровая, молодая кров”. А в Ваших словах “мати щирая, обійме його, кров’ю теплою накормить його, обережливо виростить його” я побачив не тільки думку про щедрість української землі, а й про те, що земля ця підтримає кожного, хто встане на боротьбу за свободу та незалежність своєї Батьківщини.
У своїй творчості Ви постійно звертаєтесь до тих, “в кого серце чистеє, руки сильнії, думка чесная” і вимагаєте почути не тільки всемогутній поклик весни, а й піднятися на бій, повівши своїх братів на боротьбу “за добро, щастя й волю всіх”. Ви не мали змоги передбачити майбутнє, але вже тоді були впевнені, що “сімена думки” впадуть “на пухку, на живу ріллю” і проростуть жадобою братолюбства, сміливістю, готовністю скинути ярмо зла і неправди.
У приклад я привів лише один з найбільш характерних для Вашої ліричної творчості віршів, який був написаний у 1880 році. Я добре знаю, що для Вас, Іван Якович, це був дуже важкий час. В цей період Ви не мали коштів на існування і були змушені подорожувати і шукати роботу. Та дорогою з Коломиї до Березова Вас несподівано заарештували. Цей арешт було визвано подією у Косові, під час якої селянин поранив війта. Поліція вирішила, що постріл селянина був викликаний Вашими революційними розмовами про долю народу, які Ви вели з селянами.
Три місяці Ви провели у в’язниці, після чого Вас під конвоєм пішки повели у рідне село. Я можу тільки здогадуватися, що Ви пережили, йдучи під рушницями через села, в яких добре знали Вас і добре знали Ваших рідних. Я думаю, що саме ці моральні і фізичні страждання під час цієї подорожі до Нагуєвичів привели до Вашої тяжкої хвороби.
Мені дуже подобається ще один Ваш вірш, який Ви написали саме в цей час. Ця поезія отримала промовисту назву “Моя любов”, і у кожному її рядочку можна було відчути почуття щирої любові до української землі. Спочатку я навіть не зрозумів, кому присвячується цей вір – коханій жінці чи рідній країні. Мені навіть не вірилося, що Ви, людина, яка так багато страждала через облудні звинувачення, через несправедливі покарання, може говорити про “знак любові, щирості, спокою”, який яріє на обличчі батьківщини. І жодного слова не то що ненависті чи злості, а навіть докору Ви не спрямували проти рідної землі, яка була для Вас не матір’ю, а лише мачухою. І цю любов до Батьківщини Ви спромоглися органічно перенести в любов “до всіх, що ллють свій піт і кров, до всіх, котрих гнітуть окови”.
Познайомившись з Вашою, Іван Якович, творчістю, я став її великим прихильником і вважаю, що вона стала безцінним надбанням української літератури і великим вкладом у справу боротьби українського народу за свободу та незалежність. А Ваш ліричний герой вірша “Моя любов” – це Ви, Іван Якович. Це Ви – справжній поет, який у найтяжчий період свого життя славить рідну землю і висловлює синівську любов до Батьківщини, поет, який не розділяє неволю власну і неволю народну. І ця неволя стала для Вас матір’ю Ваших скорбних пісень.
Велике Вам спасибі, Іван Якович, за ваше життя та за вашу творчість, яка надихнула наших предків на думки про свободу, яка і сьогодні дозволяє знайомитися з нелегким життям українського народу та доводить, що у всі часи існували люди, які розуміли, що без боротьби не досягти свободи та незалежності.
Велике Вам спасибі і прощавайте!
З повагою до Вас, Ваш великий прихильник вашої творчості”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)