Лист до редакції журналу (стаття на морально-етичну тему)

Вельмишановні жителі планети Земля!

До вас звертається мешканка чарівного і неповторного міста Харкова, яке знаходиться у невеликій, проте надзвичайно цікавій державі – Україні. Ви зди­вовані? Не знаєте такої сторони? Авжеж. Наша планета така велика, на ній жи­ве так багато людей у найрізноманітніших краях. Вони неповторні у своїй істо­рії та культурі. Але, безперечно, є те, що об’єднує всіх людей, які живуть на Землі. Адже всі вони мають спільну адресу – планета Земля. Тому незважаючи на різноманітні відмінності, мають багато спільного.

Всі прагнуть бути щасли­вими, жити в мирі та злагоді.

Але, на жаль, сьогодні багато з нас звертають увагу саме на відмінності, а не на те, що об’єднує усіх людей. А наслідки страшні. На Землі панує безлад. У бага­тьох країнах світу досі тривають війни. Їх ініціатори, мабуть, забули, що мир не­можливо утримувати силою. Його можна досягти лише розумінням. Так, усі лю­ди різні. У кожного народу свої звичаї і традиції, своя історія, своя культура, власний світогляд. Врешті – все своє! Хіба не розуміють люди, як це добре?! Це прекрасно! І жахливо навіть уявити, що все буде якось по-іншому. Адже ця не­ схожість одне на одного робить

наше життя таким різнобарвним, спонукає до здобуття нових знань, розвиває людину як особистість, що прагне до нових і но­вих відкриттів.

Що ж заважає нам, жителям зеленої планети, насолоджуватись цим розмаїт­тям і стати вповні щасливими людьми? На мою думку, не вистачає одного – толерантності, доброзичливого або принаймні терпимого, стриманого ставлення до індивідуальних та групових відмінностей. Ми повинні навчитися цінувати природну, індивідуальну, суспільну та культурну різноманітність. Власне, скіль­ки існує людство, стільки воно шукає шляхи до розв’язання цієї проблеми. У різні часи відомі люди висловлювалися з цього приводу. Один з великих українців Г. Сковорода писав: “Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю”. І ще – “не все те неправильне, що тобі незрозуміле”. Золоті слова! Якби до них прислухалися…

Проте що відбувається в нашому суспільстві? Спостерігаючи за діями співвітчизників, слухаючи ЗМІ, на превеликий жаль, відзначаєш для себе, що май­же нічого не змінилося в серцях і душах людей, а слова так і залишились словами. Ми стали заручниками політичних ігор наших обранців. Більше того, пересічні громадяни України об’єдналися в різні табори, а деякі кольори стали символами тієї чи іншої ворожої сили. Кольори… Хіба така роль їм відведена у людському житті? Вони оспівані у віршах та піснях, вони покликані боротися із сірою буденністю і розфарбовувати яскраво наше життя. Життя, яке так схоже на дерево. А на кожній гілці – своя пташка гніздечко в’є, а у кожної пташки – мова своя, а разом – дерево. А спільно – хор. Яка була б краса!

Тож прислухаймося до голосу природи, повчімося у неї гармонії та краси.

І тоді кожна людина, що живе на планеті Земля, проспіває свою пісеньку, спо­внену любові до ближнього. І почує Земля величну пісню Людини, а виконува­тиме її великий хор, кожен співак якого – людина небайдужа й толерантна.

Закінчую листа. Сподіваюся, що, прочитавши його, ви уявили і моє рідне міс­то, і мою рідну країну, і людей, які в ній живуть.

З повагою і надією, мешканка міста Харкова, що в Україні






Ахматова аналіз вірша довкола жовтий вечір ліг.
Лист до редакції журналу (стаття на морально-етичну тему)