Твір на тему: “Лист до Льоньки” за повістю В. Близнеця “Звук павутинки”
Тема твору: Зображення дивовижного оточуючого світу очами звичайного школяра Льоньки, його відношенні до природи та його дивовижного і чарівного світу, вигаданого та справжнього.
Головна думка: Не треба забувати про чарівний світ дитинства і навіть подорослішавши треба берегти його частинку у своїй душі. Лише так ми завжди зможемо бачити усю красу оточуючого світу, мріяти та вигадувати.
Ідея твору: Довести до читача важливість вірного розуміння природи, важливість розуміння дорослими дітей та важливість для людини душевної чистоти,
Колись давно я дуже любила слухати казки, які розповідала мені бабуся довгими зимовими вечорами. Мені здавалося, що герої цих казок знаходилися поряд зі мною, вони розмовляли зі мною, як справжні, розуміла їх так, якби вони довгий час були моїми друзями. Таке саме відчуття таємничого світу, надзвичайності оточуючого, захоплення від людини, яка може бачити казкове у звичайних речах, виникло у мене після того, як я прочитала захоплюючу повість В. Близнеця “Звук павутинки”. Мені дуже сподобався цей твір і його головний герой –
“Добрий день, мій улюблений книжковий герой! Ти мене зовсім не знаєш, а ось я тебе знаю дуже добре, бо уважно прочитала повість В. Близнеця “Звук павутинки”, я якій ти є головним героєм.
Ти, Льонько, мені дуже сподобався, і я тебе добре розумію у всіх твоїх вигадках та забавках. Я впевнена, що теж змогу побачити і срібного чоловіка, який не боїться Сопухи, змогу почути звук павутинки, і так само змогу дружити із Рексом, якого вже давно вбив жорстокий сусід Глипа.
На жаль, тебе не розуміють навіть самі близькі рідні люди, і мати твоя переймається лише тим, що після сильного дощу затекла хата, і зовсім не чує вона у краплях, які капають у підставлені ночви, незвичайну казкову музику. Я б добре зрозуміла і чарівне кіно, яке можна було побачити у віконниці, в якій випав сучок, і цілу армаду кораблів, яких ти бачив у листочках, що запускав на воді. Я навіть признала б тебе справжнім капітаном, а не звичайним школярем.
Твій друг Адам довів мені своїм відношенням до тебе і до оточуючого світу, що, виявляється, і серед дорослих є такі фантазери, які можуть розуміти красу навколо себе, красу у самих незначних і непримітних речах. Я б те ж хотіла, щоб у мене був такий же добрий дорослий товариш, як твій вчений Адаменко.
Ти, Льонько, живеш в якомусь іншому, потойбічному фантастичному світі, який кричить, волає і просить, щоб знайшлася споріднена душа, яка б могла зрозуміти усі його дива. Я бачу, що й твоя душе прагне до цього, бо ти відчуваєш себе дуже самотнім, тому що тебе не розуміють ні оточуючі однолітки, ні дорослі. Я бачу і те, якою трагедією для тебе стала смерть твого єдиного справжнього друга Адама, який до останніх днів увесь свій вільний час проводив разом з тобою.
Я дуже тобі, Льонько, вдячна за те, що ти показав мені, що на світі і справді існують люди, які можуть розуміти дивовижний дитячий світ, за те, що ти навчив мене ще уважніше розглядати все, що існує навколо мене і бачити найдивовижніше у самих звичайних речах.
Велике тобі за все спасибі і до побачення, Льонько!”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)