Твір на тему: “Характеристика образу Льоньки із повісті В. Близнеця “Звук павутинки”

Дитинство – це прекрасний час, коли серце відкрите для нових почуттів, душа – для нових вражень. Таким цікавим, безмежно таємничим, непізнаним видається навколишній світ головному горою повісті В. Близнеця “Звук павутинки”. У кожної речі в хаті є своя історія, свій голос, свій характер. А що вже говорити про річечку, ручаї, хмари, дерева, листя на них, увесь той багатоголосий народ жаб, риб, комах, мурашок, метеликів! Будь-який їхній порух – це вияв великого життя природи, який тільки треба побачити – і ти пірнеш у країну пригод і мрій.

Саме такими невтомним і уважним спостерігачем був Льонька.
Головний герой твору – хлопчик Льонька з його мріями та фантазіями. Автор присвятив повість “трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці – найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві”.

Найменший порух не залишається поза увагою юного дослідника. Він уміє дивитися “сонячне кіно”. Мати думає, що вранці Льонька спить, і зачиняє віконниці, а хлопець спостерігає крізь маленьку дірочку, як живе своїм життям мікроскопічний світ Вишневих Пушинок, вишневого пилу… Герой помічає, які вони чемні й поважні; гуртом, поволеньки

виступають із темряви маленькі живі клубочки. Він уявляє, як їх все більше й більше прибуває на світлу галявину, і кожна Пушинка обходить своїх подруг, низенько присідає й каже: “Вишневих снів тобі, сестро!” У чорній пір’їні Льонька може побачити піратське судно на чолі з капітаном – розбишакою Вирвизубом, що хоче взяти в полон Пушинок. Багата уява хлопчика малює яскраві сцени баталій, у яких беруть участь невидимі звичайному оку герої.
Льонька дає ім’я Бумс своєму Срібному чоловічку. Хлопцю хочеться “взяти Бумса в руки, роздивитися, похукати на нього, погладити крильця. А може, й сховати в коробку…”, але раптом він пригадує, як минулого літа спіймав метелика і, хоч той і пручався, посадив його до коробки, сховав і забув. А метелик загинув, перетворився на порох. Ми бачимо, як Льонці шкода метелика, хлопець зрозумів, що то він убив бідолаху, і робить правильний висновок: “Для чого вбивати живе?”
Здавалося б, зовсім ще дитина, Льонька цілком дорослий у своїх розмірковуваннях, він здатний відрізнити добре від поганого, розуміє ціну справжньої дружби. На річці хлопчик зустрічає важко хворого вченого Адама. Льоню вражає, що Адам так само вміє бачити невидиме, розмовляти з листочками, річкою, будувати кораблики й греблю. Дорослий чоловік на межі смерті стає чутливим до навколишнього світу, стає дитиною. І коли Адам не може більше підвестися, бо хвороба насідає на нього з новою силою, Льонька втрачає друга, якого тільки-но полюбив. А хлопцю так потрібний однодумець, із яким можна було би гратись, робити нові відкриття!
До смертельно хворого Адама його надовго не пускають, і в уяві Льоньки з’являється образ дівчинки Ніни, такої знайомої й загадкової водночас. Вона – ніби місток між хлопчиком і Адамом, між дитинством і дорослим життям. Ніна розповідає про Адама, навіть читає листи. Вона завжди припливає в човнику нізвідки й відпливає в нікуди. Але вона надзвичайно важлива для хлопця, він чекає на неї, аби просто поговорити про життя. На прощання Ніна говорить, що й він так само забуде про неї, як і всі ті друзі, які вже виросли і більше не вміють мріяти, фантазувати, бути справжніми.
Востаннє дівчина сідає в човник і відпливає у вирій. Герой сам не може збагнути, чи була вона насправді, чи може, він сам її вигадав. Ми розуміємо, що розставання з Ніною, кінець літа символізують перехід до дорослого життя, але сподіваємося, що Льонька на все життя збереже в пам’яті літні дні, не втратить уміння мріяти й слухати “павукове радіо” природи.






Наскільки людині варто дослухатися приклад.
Твір на тему: “Характеристика образу Льоньки із повісті В. Близнеця “Звук павутинки”