У житті кожної людини трапляються моменти, коли вона втомлюється від життя в суспільстві і бажає побути наодинці з собою, зі своїми думками, з природою. Таке траплялося і з відомим українським письменником Михайлом Коцюбинським, тому цю новелу цілком можна вважати автобіографічною. У ній автор розповідає про власне таке бажання і про особистий досвід відчуження і єднання зі своїми думками і з природою.
Що може взагалі підняти в людині бажання піти з суспільства, стати одинаком? Відповідь на це питання шукати не складно. Досить згадати таке
знайоме для більшості людей почуття втоми від одноманітності і повторюваності буття. Людина щодня робить одне і те ж саме. Але це зовсім не означає, що її життєві проблеми стають простішими. Щодня людині доводиться приймати рішення і брати на себе відповідальність не тільки за свої особисті дії, а й за своїх родичів і близьких. Людина зустрічає люту протидію на шляху задоволення своїх бажань і досягнення своїх цілей, це трапляється регулярно і навіть постійно. При цьому ніхто не розуміє, навіщо йому вирішувати всі ці проблеми, куди веде це життя і що чекає його після смерті.
Від цих життєвих проблем, від цього
галасу, плутанини, постійного відчуття відповідальності хочеться втекти. Для цього необхідно залишитися поза суспільством, піти від людей і жити далеко-далеко від них. Саме це і проробив головний герой новели Михайла Коцюбинського. Він повністю віддалився від людей, став жити без них. Спочатку йому було важко, це пов’язано з незвичністю, але вже незабаром він відчув, що наодинці з природою йому стає добре і комфортно. Розум прояснюється, душа наповнюється гармонією. Одкровенням в такий момент стає те, що головний герой раптом починає бажати повернутися до людей, але бути вже іншою, набагато більш оновленою людиною. Виявляється, що з головного героя вийшов весь його егоїзм, йому тепер дійсно хочеться не просто сприймати горе, здавалося б, абсолютно чужих для нього людей, а й допомагати цим людям, робити все, щоб життя їх стала більш простим і приємним. Дивно, як єднання з природою може перетворити людину, наділити її такими рідкісними якостями.
Звичайно, людина все одно не може жити поза суспільством. Суспільство – це неминуча середа для життя людини. Проблема сучасності і часів, описаних у новелі, не в тому, що люди продовжують жити в суспільстві, а в тому, що вони занадто сильно відірвалися і віддалилися від природи. Людина – це породження природи та її невіддільна частина. Тільки якщо людина досить багато з нею спілкується, насолоджується її дарами і явищами, вона може бути повноцінним членом суспільства і не втомлюватися від оточуючих її людей та постійних проблем, з якими вона стикається.
