Імпресіоністична основа новели “Інтермеццо” Михайла Коцюбинського

Павло Тичина називав ім’я Михайла Коцюбинського поряд з іменами Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника, бо, за його словами, “щодо краси й глибини творів іншого письменника такого ми не знайдемо”. Особливою привабливістю й свіжістю визначаються ті твори Коцюбинського, які написані в імпресіоністичній манері. У зв’язку з цим учений-літературознавець Сергій Єфремов писав: “Про зрілість його (Коцюбинського) у повному творчому розумінні цього слова можна говорити тоді, коли він почав писати в імпресіоністичному стилі”.

Імпресіонізм

(Від франц. ітргеззіоп – враження) – напрям у мистецтві та літературі останньої третини ХіХ – початку XX ст. Виник у французькому живописі. Назву дістав після виставки 1874 р., на якій експонувалася картина К. Моне “Імпресія. Схід сонця”. Французькі художники-імпресіоністи брали для зображення якусь мить часу, мить життя і відображали її в найсуттєвішому вияві. Головним для них була не сама дійсність, а її вплив на емоційний стан людини, те враження, яке вона викликала в її душі. Тому імпресіоністи не деталізували дійсність, а відображали її в загальних рисах і контурах. Під впливом живопису імпресіонізм
поширився і на інші види мистецтва: скульптуру (0. Роден), музику (К. Дебюссі, М. Равель, І. Стравінський), літературу (брати Гонкури, П де Мопассан, А. Чехов, І. Бунін та ін.). В українській літературі імпресіонізм заявив про себе у творчості М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Г. Косинки, частково М. Хвильового, В. Винниченка, А. Головка.

Узявши враження за основний об єкт зображення, імпресіоністи збагатили літературу поглибленим психологізмом у змалюванні образів, відтворенням найтонших змін у настроях людини і природи, ліризованим психологічним пейзажем, розмаїттям і новизною художніх засобів та прийомів (внутрішній монолог, промовиста деталь, зорові й слухові образи, лаконізм фрази тощо). М. Коцюбинський почав писати в імпресіоністичному стилі не одразу, а в 90-х роках минулого століття, пройшовши складний шлях стильових пошуків. Опанувавши засадами імпресіоністичного письма, митець виробив свій неповторний стиль. Детальні реалістичні описи поступаються в нього лаконічним штрихам, окремим деталям, неконкретизованим натякам чи й взагалі розмитим у контурах плямам. Зовнішнє життя, тобто події, поступається внутрішньому – життю душі й серця героя. Тобто зовнішнього, подієвого сюжету у новелах М. Коцюбинського, як правило, немає. Предметом зображення стає те, що діється в душі героя, в його голові і серці. Враження від навколишнього світу, матеріалізовані у почутті, настрої, переживанні,- ось що становить організуючий центр новелістики М. Коцюбинського імпресіоніста. Для відображення психологічних станів ліричного героя, його почувань і настроїв, автор послуговується найрізноманітнішими зображальними засобами і прийомами. Особливо велике ф/нкціональне значення має внутрішній монолог героя, що часто нагадує потік свідомості – аморфний, хаотичний, переданий натуралістично.

Цій самій меті служить ліризація оповіді. Найбільш помітна вона в описах природи. Пейзажі відображають не лише красу навколишнього світу, а й складне внутрішнє життя героїв, їх настрій і почуття. Усі ці риси якнайповніше втілилися в новелі “Інтермеццо”, створеній 1908 Року. V”‘ Сюжет новели можна переповісти одним реченням. Ліричний герой, митець, утомлений життям і людським горем, хоче втекти від усього, відпочити, зустрітись і побути наодинці з природою, забути про все, розкошувати серед навколишньої краси, але не може жити без людей, бо йому болить чуже горе, яке входить до нього в душу і не дає їй збайдужіти, очерствіти, скам’яніти.

Бажання ввійти, полинути у безлюдні зелені простори заволоділо персонажем, але тягнулася за ним з міста невидима залізна рука. Врешті – свобода. Та чи це справді так? А все навколишнє: кімнати великого будинку, меблі, люстра – не людська творчість, не часточка душі людини? Справді, хіба можна втекти від людей? Сім частинок твору цілком присвячені проблемі митець і природа, людина і природа. Чарівними словесними пейзажами, що створені імпресіоністичними зоровими й звуковими образами (звуками зозулиного “контральто”, божественним співом жайворонків. що тягнули від землі до небо невидиму струну), автор хотів довести, що людина серед природи стає чистою, відкриває своє серце для краси, правди і добра. Тож на першому плані не сама природа, яку спостерігає ліричний герой, а його душа, що сприймає (або не сприймає) довкілля. Тому й серед “дійових осіб” новели не лише сонце, зозуля, жайворонки, а й такі, як моя утома, людське горе. І всі вони символізують настрій, переживання героя.

Розкошування серед чарівної природи було недовгим, бо саме серед цього зеленого безмежного моря степової краси ліричний герой таки зустрівся з людиною – із звичайним мужиком. “Він говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню”.

Розповідь була вражаюча, сповнена жорстокої правди. На інших зглянувся Бог, і гарячка подушила дітей, а в нього аж п’ять ротів, як вітряків, щось треба кинуть на жорна. Хотіли мати землю, то й мають: хто Усть сиру, хто копає її в Сибіру. Люди стали жорстокими (Ходим між людьми, як між вовками). Та й сам оповідач-селянин рік лупив Воші в тюрмі, а тепер раз на тиждень становий б’є йому морду… А найжахливіше те, що цей звичайний мужик розуміє причину людської ницості:

“Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного. Як нам світить ще сонце і не погасне? Як можемо жити?”.

Розповідь селянина викликає гнів і обурення ліричного героя. Він більш не може і не хоче залишатися на самоті. Гармонія природи, яка пробудила в ньому потребу в спілкуванні з людьми, сприяє ще більшій чутливості до чужого горя, народжує бажання бути в перших рядах борців проти насилля і зла. Тому рефреном звучать у новелі слова “Говори, говори…” Це не стільки звернення до селянина, скільки наказ собі слухати і пройматися болями народу.

Інтермеццо ліричного героя тривало недовго, воно було тимчасовим періодом у його житті. Але цей відпочинок наодинці з природою дав можливість йому переконатися, що людина, а тим більше художник, не може відокремлювати себе від проблем світу. Тільки в житті серед людей і для людей є сенс. У цьому ідея твору.






Анна кареніна твір.
Імпресіоністична основа новели “Інтермеццо” Михайла Коцюбинського