Хозарський словник (роман-лексикон на 100 000 слів)

Постмодерністська література активно використовує прийом гри з читачем. Форма і жанр “Хозарського словника” (роман-лексикон на 100 000 слів) є одним з проявів гри. Вона розпочинається з першої ж сторінки: “На зтом месте лежит читатель, которий никогда не откроет зту книгу. Здесь он спит вечньш сном”. Прийнявши це звернення на свою адресу, мало хто з читачів відмовиться продовжити читання, аби не потрапити до “спящих вечньш сном”. Для підтвердження реальності автор подає і титульну сторінку неіснуючого видання “Хозарського словника”

Дауб-маннуса (видання 1691 року), з тиражу якого до нас дійшов лише один примірник з отруєними літерами. Читаючи, людина вмирає на дев’ятій сторінці. Таке загравання з читачем неабияк заінтриговує. Та читати таку літературу може лише підготовлений читач, який, погодившись з правилами гри автора, спробує розгадати його кросворд-загадку.

Хозарська полеміка веде свій початок від сну, який наснився кагану: з неба спустився ангел і прорік: “Создателю дороги твои намерения, но не дела твои”. Щоб розтлумачити цей сон, він приймає делегатів від трьох релігій – християнської, мусульманської та іудейської.

Винагородою тому, хто краще розтлумачить сон, має стати перехід кагана і всього хозарського народу в його віру. Кожна з релігій обстоює своє право поширити вплив на язичницький народ. Це можна зрозуміти, але чому каган зраджує свій народ – невідомо.

Як опозиція в каганаті виникає секта ловців сну – це своєрідна армія національного порятунку, яка б’ється не на життя, а на смерть з прихильниками кагана. Але, на жаль, вона зазнає поразки. Не обійшлося тут без втручання демонічних сил. Шайтан змусив принцесу забути свою мову і вірші, в яких вона зібрала всі відомості про історію, віру і традиції хозар. Атекс була першим автором “Хозарського словника”, його пратворцем. Передчуваючи небезпеку, вона навчила своїм віршам папуг, які згодом розлетілися по світу. І настали часи, коли лише папуги розмовляли хозарською мовою. Слово “ку” – єдине слово хозарської мови, яке шайтан залишив у пам’яті принцеси. Іноді вночі чутно крики “ку-ку”. Це Атекс промовляє єдине відоме їй слово і плаче, намагаючись згадати свої вірші.

У творі автор обстоює думку про високу культурну організацію і розвинений своєрідний спосіб життя хозар, майстерно відтворює їхню міфологію. Читаючи роман, мимоволі захоплюєшся легендами і казками, традиціями і віруваннями цього народу, що за багатством фантастичних образів не поступаються грецькій або єгипетській міфології. Автор таким чином переконує, що їхня культура перебувала на високому рівні, а міфологія, безперечно, могла претендувати на цілісну форму релігії, чим вона, власне, була для хозар і не потребувала жодних “вливань свіжої крові”. Але каган зрадив їх, забруднив кров здорового організму народу, що й спричинило в подальшому його смерть, втрату багатої і неповторної культури, її природне знебарвлення трьома домішками-кольорами: зеленим, жовтим і червоним. Позиція автора постає з самої організації матеріалу: за допомогою лише своєї творчої уяви він зміг відтворити (а точніше – створити, бо історичних пам’яток, на жаль, майже не збереглося) цілісну міфологію хозарського народу. Такий підхід до хозарської проблеми викликає жаль за тими безцінними духовними скарбами, які людство втратило і продовжує втрачати, знищуючи малі народи, асимілюючи їх та знебарвлюючи їхні культури, традиції, вірування шляхом повсюдної глобалізації.

Письменники-постмодерністи підносять семіотичність, знаковість мистецтва не лише смисловим звучанням своїх творів, а й формою. Щодо “Хозарського словника”, то спостерігаємо відхід від традиційних форм зображення історичної дійсності (історичний роман). М. Павич створює практично новий жанр (роман-лексикон), в якому використовує прийом гіпертек-сту. Гіпертекст дає авторові можливість зблизити в одному творі різні епохи, розкрити їхню сутність за допомогою знаків-символів.

Роман Павича має чітку структуру – каркас піраміди, в основу якої покладено трикутник (див. обкладинку). Трикутник – жорстка фігура – виражає три точки зору на хозарську проблему: християнства, ісламу, іудаїзму (їх символізують три бічні грані піраміди).

Протягом розгортання тексту відбувається нашарування епох. Представники кожної наступної епохи шукають зустрічі один з одним. Через це бічні грані піраміди, збільшуючись по висоті, наближаються одна до одної. Але піраміда зрізана, тому що представникам останнього покоління, нашим сучасникам, так і не вдається зустрітися втрьох. Вершину піраміди зображено пунктиром, бо у тексті точки порозуміння не знайдено, вона розуміється як мета, до якої всі прагнуть. Тому, очевидно, досягнути її зможуть представники майбутніх поколінь.

Перше покоління. Біля підніжжя піраміди перебувають герої, що брали безпосередню участь у хозарській полеміці: від християн – Кирило і Мефодій, від мусульман – дервіш на ім’я Фарабі ібн Кора, від іудеїв – рабин Ісаак Сангарі. Це єдині представники усіх трьох релігій, що сиділи разом за столом переговорів. Але грані піраміди розташовані якнайдалі одна від одної у цій часовій площині. Це тому, що згадані представники релігій не прагнули зближення, їхня діяльність була спрямована на роз’єднання єдиного хозарського народу, а зрештою – на руйнацію його життя.

Як закінчилася хозарська полеміка і хто в ній переміг – невідомо. Очевидно одне – програли хозари. В кожному джерелі (християнському, ісламському та іудейському) по-різному трактується хозарське питання. Помітно, що кожен перетягує ковдру на себе – заявляючи про свою перемогу в полеміці, а імена опонентів замовчуючи.

Але XVІІ ст., в якому живуть герої, ще не готове до їхньої зустрічі. Вона фактично відбувається біля стін Цареграда, але представники трьох релігій не можуть порозумітися: “Неожиданно между ними сверкнула молния страшной ненависти, которую до сих пор обе сторони не замеча-ли”. Вони опиняються по різні боки ворогуючих таборів і гинуть в сутичці. Порозумітися їм перешкоджає демонічна сила в образі Никона Севаста і Єфросинії Лукашевич, посланців від трьох володарів пекла: християнського Сатани, єврейського Веліала та ісламського Ібліса. Це нащадки шайтана ібн абу Хардеша, який у першому поколінні позбавив принцесу Атекс рідної мови. В уста Никона Севаста автор вкладає погляди, що виражають віронетерпимість до поміркованих людей: “С теми, кто спокойно относится к тому, что мы отличаемся от них, с теми, кому зти различия не мешают спать, мн будем сво-дить счеты…”

Причиною більшості війн на планеті є релігійні суперечності, а також – національні і територіальні претензії. Ревним охоронцям віри, релігійним фанатам завжди заважало спати те, що поряд хтось відрізняється від них, вірить в іншого бога, говорить іншою мовою, носить інше вбрання. Це обурювало, штовхало на хрестові походи проти невірних, на воєнні злочини, що не вважалось гріхом. Навпаки, гріхом було не вбити іновірця, Ось чому диявол Никон Севаст найбільше ненавидить тих, які намагаються зрозуміти людину іншої віри, – це його найзапекліші вороги. Таких було на той час одиниці, серед них – Аврам Бранкович, Юсуф Масуді та Самуель Коен.

Автор продовжує досліджувати суспільство і робить новий зріз у піраміді через 293 роки. Він хоче з’ясувати, чи світогляд людини через три століття зазнав змін, викрити ті причини, що заважають нашим сучасникам – збирачам хозарської культури опинитися на вершині піраміди і досягнути консенсусу. “Уверены ли вы в том, что ваша Церковь будет существо-вать и сможет судить и через 300 лет так же, как она делает ато сейчас? Ровно через двести девяносто три года встретим: ся снова, в зто же время года, за завтраком, здесь, в Царьгра-де, и тогда судите меня так, как бы вы сделапи зто сегодня…”

Люди третього покоління вже не напівміфічні ловці снів, а сучасні, цивілізовані, з науковими ступенями вчені-дослід-ники: доктор Ісайло Сук – археолог, арабіст, професор університету в Нови-Саде, доктор Абу Кабір Муавія – арабський спеціаліст з івриту, професор Каїрського університету, доктор Дорота Шульц – славіст, професор університету в Єрусалимі. Та Сатана і в наш час продовжує правити бал. Війни на релігійно-національному грунті точаться й донині:

“Посмотри, каковы результати зтой демократии – раньше большие народи угнетали малые. Теперь наоборот. От имени демократии малые народы терроризируют большие. Посмотри, что делается в мире: белая Америка боится негров, негры – пузрториканцев, єврей – палестинцев, арабы – евреев, сербы – албанцев, китайцы боятся вьетнамцев, ан-гличане – ирландцев. Маленькие рыбы отгрызают уши боль-шим рмбам. Теперь терроризированы не меньшинства, де-мократия ввела новую моду, и под гнетом вказалось большинство населення зтой планети… Ваша демократия – зто просто фигня…”

Тут Павич зображає картину, яка сьогодні надзвичайно актуальна: нова форма ведення війни – терор. Майже всі нині існуючі екстремістські угруповання мають під собою релігійні корені і діють в ім’я Аллаха або іншого бога. Чеченські терористичні акти в Росії та минулорічна диверсія в США 11 вересня вивели проблему тероризму на передній план у світі, а Павич говорив про це ще 18 років тому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Хозарський словник (роман-лексикон на 100 000 слів)