Тургеневская концепція природи
Тургенєв формулює свій закон природи: “Тихе й повільне одушевление, неквапливість і сдержанностьощущений і сил, рівновага здоров’я в кожній окремій істоті – от сама її основа, її незмінний закон, от на чому вона коштує й тримається. Усе, що виходить з-під цього рівня – чи догори, чи донизу, однаково, – викидається нею геть, як негідне.”.
Але цей закон похмурий: у ньому залишається страшна для людини загадка, що він не може зрозуміти. Трагізм життя буде усвідомлюватися доти, поки людина не наблизиться до природи, не зуміє хоча
Така була тургеневская концепція природи. Це було глибоке філософське переконання письменника, багато в чому зміст, що визначив, його творчості. Найбільше прямо воно позначилося в “Примарах” і “Досить” – програмних добутках письменника із цього погляду. Тургеневский філософський песимізм, як він відбився в цих повістях, містив у своїй основі думка про ворожість людині загальних законів буття й про неможливість для мислячої особистості проникнути в таємниці “загального”. Із цим і зв’язує письменник трагічну сторону людського існування. І такий погляд не зводимо до яких-небудь конкретних філософських систем, а тому ми можемо затверджувати, що в “Примарах” І. С. Тургенєв виступив у ролі філософа, а жанр добутки може бути визначений і як філософський нарис, де автор розглядає три моменти: природа – історія – сучасність; прекрасне – жахливе; людина – суспільство
Отже, ми розглянули повість “Примари” і знайшли в ній наявність жанрових початків казки, “фантазії”, подорожі, нарису в його різновидах (історичного, філософського), автобіографії, елегії, эстетического маніфесту
Такі добутки, тобто, що сполучають у собі кілька жанрів, на думку Р. Р. Москвиной ( XLVІІ, 263), ставляться до “первинних форм словесності, як “змішані”, “нетрадиційні” жанри: спогаду, листа, есе, нарис та ін. Вони нетрадиційні не в тому розумінні, що виникають пізніше, припустимо, новели або роману, ні, вони завжди існували поруч із ними, і в цих жанрів є своя традиція, – а тому, що вони перебувають як би в “проміжку” між літературою й іншими формами словесності: філософією, публіцистикою або, нарешті, “безпосередньою”, живою психологічною прозою”. ( XІІІ, 263)
Все це (і філософія, і публіцистика, і психологічна проза) цікавить письменника на початку 60-х років, коли він працював не тільки над “Примарами”, але й над “Досить”. Тому ці риси властиві й останній добуток, адже не випадково в літературознавстві “Примари” і “Досить” прийнято розглядати разом.
Що ж являють собою “змішані” жанри? Як показує у своєму цікавому дослідженні Л. Гинзбург, ця література живе “відкритою співвіднесеністю й боротьбою двох почав”. ( XXІІ, 9) Перший початок – це, на думку автора, присутність в оповіданні життєвого досвіду особистості, причому, що особливо важливо, досвіду самого автора мемуарів, листів, есе та ін. добутків цього жанру.
Зрозуміло, ми знайдемо тут і безсторонню, безособову інформацію, але все-таки в цілому саме ця співвіднесеність фактів, подій до особисто пережитого автором є для нього важливим принципом відбору, організації, інтерпретації життєвого матеріалу. Друге “початок” – це “деяка эстетическая організованість матеріалу”: добуток є художньою структурою.( XXІІ, 9) Що ж стосується зрілих структур словесності, то значення особистісного початку тут знижується в порівнянні з “змішаними” жанрами. Структура таких жанрів “втілює в собі – і генетично й личностно, тобто з боку суб’єкта цієї діяльності, – початкові стадії філософського, эстетического або наукового тлумачення життя в словесності”, яскравим прикладом чого є повість “Досить”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)