Богдан-Ігор Антонич – співець української природи

Богдан-Ігор Антонич – неповторний співець одвічного єднання людини і природи, їх глибинних зв’язків. Він пропонує читати велику книгу природи, бо саме в ній можна знайти відповідь на загадку нашого буття.
Поет щодня радів сонцю, тішився деревами, дивувався красі квітки чи листка. Захоплено писав він про карпатську природу і лемківські села, вважаючи людину невід’ємною часткою навколишнього світу. Мотив злиття людини з природою звучить у його поезії “Весна”. Поет бачить себе як малу траву у вічному колообігу природи, ставлячи знак рівності між собою і травою:

Росте Антонич, і росте трава,
І зеленіють кучеряві вільхи.

У вірші розмовляють вільхи, і зозулі можуть розклювати місяць, і можна почути мову гаїв, і “в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі”. Вірш схожий на казку, бо лише в казках говорять дерева, зорі, квіти.
Весняний ранок показано у поезіях “Назустріч” та “На шляху”. У цих віршах початок дня записують ластівки, хрещатим снігом співають квітневі дні, ховає день у кручу місяць, і

Клюють ліщину співом коси,
Дзвенить, мов мідь, широкий шлях.

Ліричний герой порівнює себе з кущем малини. В обох поезіях згадується про сонце:

Іде розсміяний і босий
хлопчина з сонцем на плечах.
(“На шляху”)

Запрягши сонце до теліги,
назустріч виїду весні.
(“Назустріч”)

У віршах сонце виступає як життєдайна сила, яка живить і людину, і природу. Богдан-Ігор Антонич пише про небо, сонце, дерева так, що вони набувають властивостей живих істот. Поет вносить душу в описувані ним картини та явища природи, одухотворює їх.






Твір відгук на самостійно прочитану книгу українського письменника.
Богдан-Ігор Антонич – співець української природи