Засудження хижацького ставлення до природи у драмі феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”

Драма-феєрія “Лісова пісня” написана ще 1911 року, проте актуальна й досі завдяки таланту Лесі Українки, яка дуже точно відчула одну з головних істин – усе на світі живе і пов’язане між собою.

Саме таким є ставлення до природи одного з героїв “Лісової пісні” дядька Лева. Він розумів природу і ставився до неї з повагою саме як до живої істоти. Та й лісових мешканців – персоніфіковані образи природи – добре розумів. Він жив у гармонії з усім світом саме тому, що не вважав себе царем природи. Лісо­ві мешканці відповідають йому

такою самою повагою. Так, на нетерплячу й роз­дратовану мову Русалки сам Лісовик заперечує, що “давно б уже не стало сього дуба”, якби не дядько Лев. Добре розуміючи ліс, він “заклявся на життя, що дуба повік не дасть рубати”. Проте не всі так мислять і відчувають, як оцей герой. Його сестра, мати Лукаша, сприймає ліс як щось суто матеріальне: його можна продати й мати з того зиск. Саме так вона й учинить після смерті Лева. Здава­лося б, її син Лукаш зумів піднестися над таким хижацьким ставленням, до при­роди, адже його сопілка так дивно грає, як може звучати лише сама природа: від цієї гри розцвітає пишніше дика рожа, стає
білішим цвіт калини, починає кувати зозуля й співати соловейко. Кохання до Мавки народжується в гармонії з при­родою. Та от біда – Лукаш у своєму побутовому житті не в змозі дорівнятися до своєї душі. Про це йому говорить Мавка: “Не зневажай душі своєї цвіту”. Та годі й говорити про поезію, коли втручається матеріальне. Втіленням хижацького ставлення до природи є Килина та мати Лукаша. Вони ладні усе навколо пере­творити на гроші, бо тільки їх цінність визнають. Тому й від дуба лишився лише пеньок, тому й продано чорного цапа, що був при конях. Тож дядько Лев розу­мів, для чого треба його тримати, а тепер нікому спинити недолугих жадібних людців у їхньому бажанні усе загарбати й продати. Та природа й сама жорстоко мститься за зневагу й нерозуміння: злидні обсідають хату, коні гинуть з невідо­мої людям причини, а хата спалахує вогнем, коли Килина намагається свідомо знищити закляту у вербу Мавку.

Драма-феєрія “Лісова пісня” містить у собі глибоку філософську думку: лю­дина – це частина всесвіту, як і природа. Жити у гармонії з природою – значить розуміти світ навколо себе, дотримуватися закону любові до всього живого. Хи­жацтво ж у ставленні до природи завжди карається.






Твiр вiдгук.
Засудження хижацького ставлення до природи у драмі феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”