Взаємозв’язок людини і природи у поемі Івана Драча “Чорнобильська мадонна”

Людина уявила себе царем природи, її законів: стала змінювати русла рік, осушувати й зрошувати землі, творити моря, літати в космос, – зовсім забувши, що вона лише маленька частинка Всесвіту, нехтуючи обережністю і відповідальністю перед віковічними законами природи. Довго терпить природа, та настає час і це терпіння кінчиться і вона жорстоко покарає своїх кривдників. Саме таким покаранням за безвідповідальність, байдужість і була аварія на ЧАЕС 26 квітня 1986 року.

Людина і природа, їх взаємозв’язок – така ідея поеми “Чорнобильська

мадонна”, що вийшла з-під пера відомого письменника і державного діяча І. Драча. Своєрідність поеми в тому, що автор поставив перед собою завдання відобразити не саму трагедію, а стан душі, яка має осмислити те, що сталося.

“Чорнобильська мадонна” – це своєрідна скорботна пісня матері-України. Центральне місце в поемі посідає заголовний образ. Не випадково звертається поет до образу Мадонни, який стільки віків надихав митців пера, пензля та деригентського жезла. Мадонна – це щаслива молода жінка з немовлям на руках, здоровим, рожевощоким немовлям. Якою ж буде дитина Чорнобильської мадонни, коли

поруч рудий ліс і ріка Прип’ять?! Нормальною чи мутантом із ногами різної довжини, нижньою частиною, схожою на риб’ячий хвіст, без очей чи з Трьома головами? Та й чи буде ця дитина взагалі?!

Героїня вірша “Трактористка” щодня ковтає пилюку з чорнобильськими радіонуклідами, бо не для неї трактор із герметичною кабіною. Вона здатна ще раз повірити вченим, що доза радіації мінімальна, і прохає лише не брехати, бо їй “ще треба родити”.

Радіація – це велике лихо, лихо без кольору і запаху, якого не побачиш і не почуєш, від якого важко сховатися. Це чиясь старенька мати сама наївно ховається під целофановою плівкою і ховає під нею та взуває у старі кирзаки свою корову. Але зовсім не наївне запитання поета:

Де знайти кілометри целофану

На рукотворне Київське море

Чи бодай на Десну зачаровану,

З якої Київ п’є воду.

Розмірковуючи над Чорнобильським лихом, поет не може обминути тих, хто спроектував і розставив на родючих українських землях атомні електростанції. Здавалось, у них є вагомі виправдання, бо важко знайти таку кількість енергоресурсів, якої потребує промисловість.

Але сталося лихо. І як гірко матері, чий син “…все це вигадав:

– Звели… Звели станцію і місто, десь

Недодивилися – трапилось лихо. …

Бурхає полум’я, валує дим.

І Майже мої ровесники біжать по перекриттю, скидають на землю шматки графіту з реактора, хоч лічильник Гейгера пищить “так потойбічно”, що навіть роботи виходять із ладу. Серед цих хлопців міг бути і я, якби народився трохи раніше. Цього разу світ врятований, врятований ще раз життям молодих.

У фіналі твору поет знову порушує питання: людина і природа, природа і наука. Так, наука має розвиватися, науковці повинні робити відкриття, але не для того, щоб знищувати природу, вкорочувати вік людині.

Захворіла наша планета. Захворіла через бездумні відкриття, дякуючи нашій байдужості. А що буде далі? Людина повинна усвідомити, що вона таки не цар природи, а невід’ємна її частина. І найменший злочин перед Матір’ю-природою неодмінно обернеться, якщо не проти самого винуватця тієї чи іншої екологічної катастрофи, то проти дітей і онуків його, впавши карою на їхні ще безгрішні душі. Найстрашніше ж, якщо їх не буде… Страшно

За безладну безмір, кар’єри і премії,

Немов на війні, знову вихід один;

За мудрість всесвітню дурних академій

Платим безсмертям – життям молодим.

Зупинимось же, доки не пізно. Біймося мертвої планети Земля. Досить того, що у нас вже є мертва зона…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Взаємозв’язок людини і природи у поемі Івана Драча “Чорнобильська мадонна”