Трагізм долі селянства у романі Б. Можаєва “Мужики і баби”
Б. Можаєв у романі “Мужики і баби” першим у російській літературі показав трагізм долі російського селянства в період колективізації. Роман створювався автором через чотири десятиліття після тих подій, і Можаєв міг вже з висоти часу оцінити суть і наслідки проведеної в 30-і роки кампанії розкуркулювання і суцільної колективізації. Незважаючи на те, що цей добуток був написаний не по гарячих слідах, він викликав великий резонанс. В час появи роману, а це був 1980 рік, у деяких істориків і економістів ще тільки зароджувалися сумніви, чи правомірні
Показові такі думки голови артілі Зіновія Тимофійовича Кадикова: “…змінилося село, розбудувалося за яких-небудь останніх вісім-сім років, прямо не впізнати. На місці потемнілих
І от у другій книзі роману ми бачимо, як рівний плин селянського життя перериває колективізація. Цей процес показаний Можаєвим як корінне ламання століттями сформованих на селі устоїв і традицій. Колективізація зачіпає інтереси кожного селянина. Руйнуються господарства не тільки одноосібників, яких обкладають все новими і новими податками. Руйнується сам соціальний тип селянина-трудівника. Такі герої роману, як учитель Дмитро Успенський, Марія Обухова, Озимов, намагаються осмислити бурхливі події початку 1930 року.
У суперечці з Ашихміним Дмитро Успенський доводить: “Одна справу – дореволюційний кулак, зовсім інша справа – післяреволюційний. Земельні наділи по їдцях нарізані. Якщо все його багатство від власної праці та від казенного наділу, так що ж це за кулак?.. Де, з якої корови кінчається селянин-середняк, а починається кулак… Де той устав або хоча б паперова директива, що визначила б розмір кулацького господарства? Раніше в Росії кулаком називався баришник, лихвар, перекупник, а не хлібороб…”. У житті Можаєвського села відбиваються гострі зіткнення між партійними працівниками і селянами, яких з легкістю зараховували до кулаків. Дії партійних керівників у першу чергу були спрямовані проти заможних селян, які змогли використати можливості, які були надані непом. Джерелом їхнього добробуту була непосильна праця, вміння вести справи і матеріальна зацікавленість. Такі хазяї в числі перших попадали під розкуркулювання. Щоб змусити їх вступити в колгосп, влада встановлювала непомірні податки і “тверді завдання”.
Це послужило причиною розпродажу багатьма селянами свого майна, а деякі з них, наприклад, Скоблікови, просто бігли з рідного будинку. Можаєв показує, що навіть такі чесні люди, як Андрій Іванович Бородін, Марія Обухова, не можуть зупинити свавілля, що панує в селі. Те, що ці люди стають на захист селян, обертається проти них. Наприклад, що ховається від засідань Бородіну передають такі слова Кречева: “…коли не приїде, хлібні надлишки нарахуємо на нього самого, щоб іншим неповадно було бігати з активу”. Автор роману показує, що насильницька політика стосовно селян веде до забуття споконвічних моральних цінностей. Тепер у суспільстві заохочується стукачество, виказування, жорстокість і зрадництво. Доказом цьому служить оточення партійного керівництва.
У числі наближених до Возвишаєва – “ледар і горлохват” Ротастенький і Сеня Зенін, а не селяни, що користуються авторитетом у селі. Це і не дивно. Адже такі дії влади, як закриття церкви і переустаткування її під склад сільгосппродукції або виселення селянських сімей з їхніх власних будинків викликали лише різке невдоволення і опір чесних селян-трудівників. Однак незважаючи на сваволю наділених владою, більшість людей залишаються вірні своїм життєвим принципам. Вони проявляють дружню солідарність, участь, вони не припиняють відстоювати те, що вважають справедливим і гуманним. Цими якостями володіють учитель Дмитро Успенський, Марія Обухова, Андрій Іванович Бородін, що мужньо пручається тиску, і багато інших героїв роману. Дмитро Успенський, а разом з ним і автор, намагається зрозуміти, як таке стало можливим:
“Усе, що пов’язане з народом, з його укладом життя, з вірою, з релігією – історичний досвід – усього лише запаскуджений грунт, котрий треба розчистити. Звідси і йде ця історична нетерпимість, відсутність тверезості, прагнення створити соціальне чудо. Де вже отут зважати на малих дітей або зі старими”.
Цими словами Можаєв говорить, що не можна одним махом вирішити долю села. Потрібно дуже дбайливо ставитися до традицій селянства, вникнути в психологію хлібороба. Автор затверджує, що багато чого в колективізації було не продумане, зроблено в поспіху. Роман Можаєва показує, що такі дії принесли селянству велику шкоду, загострили людські відносини, а багатьох людей просто позбавили сенсу жити і працювати далі.
Про те, які соціальні наслідки мала кампанія по розкуркулюванню, мені здається, дуже точно сказав академік В. А. Тихонов, що написав передмову до роману Можаєва “Мужики і баби”. “Якщо допустити, що ліквідації піддавалися найбільш умілі, досвідчені і старанні хлібороби, а відкинути таке припущення неможливо, – пише В. А. Тихонов, – то, виходить, процес “розкуркулювання” послужив початком першої і найбільш трагічної історичної сцени “розселянівання”, тобто виживання селянства як великої соціальної, що якісно відрізняється від інших групи населення, з її… особливим селянським укладом життя”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)