Опис зовнішності Проценка і баби Оришки
З інших персонажів роману “Повія” найбільше уваги приділено зовнішності Проценка і баби Оришки. І обох подано через сприймання Христі, що цілком випливало з ідейно-композиційних концепцій твору. Адже перший зіграв реальну фатальну роль у долі дівчини, друга – ірреальну, навіяну поголосом про бабу-відьму, що так пасувало вірній прислужниці панства і робило тяжким перебування Христі у райському Веселому Куті.
Крім них, у романі докладно описана зовнішність Пріськи (матері Христі), Грицька Супруненка, Колісника, Загнибіди, свекрухи
У мирнівському портреті найголовніша деталь – очі. Христя згадує свого батька – “низенького, натоптуваного, з круглим лицем, рудими вусами, з карими добрими очима. Який сам був – такі в його й очі; недарма кажуть: видно чоловіка по очах”
Виділене нами переконання письменника, навіяне йому і фольклором, і творчістю попередників та сучасників, підтверджене власним досвідом, проводиться наскрізно
Завжди “сірі, сердиті” очі куркуля Супруненка так глянули на Христю, що й “тріскучий мороз таким холодом не дихнув би” (ІІІ, 16). “Стратили свою гостру колючість і якось похмуро дивились” (ІІІ, 64), коли Грицько зазнав поразки на сільському сході.
Ясні карі очі звабника Проценка стають “блискучими”, “приязно” дивляться (НІ, 193), коли він вперше заграє з Христею, і “палючими” (ІІІ, 343) від хтивості під час виступів Христі-арф’янки.
Пригляньмося уважніше до Христі, її портрета. Невисока, і в обличчі, і в тілі по-слов’янськи кругленька, жвава. Ні тонкого стану, ні лебединої шиї. Таки не показна. Але ж чимось чарувала вона чоловічу стать? Чарівність Христі, вся магія її привабливості не чорні очі, а іскорки в темній безодні зіниць, що неодноразово підкреслюється.
Сердила генеральшу Уляна – баба Чіпки по батькові. Хтозна-чим і сердила. Безпричинно, невловимо. Бо “гляне якось дуже вільно, мов дивиться у вічі своїй рівні” (ІІ, 120). Пихатій пані – то ж ніж у серце. Отак віддалено, причиино-наслідко-вим зчепом відтворена невловима особливість погляду.
Якщо центром портрета Христі є іскорки в зіницях, то у Чіпки – хижий погляд. Це майяад постійна, нейтральна ознака. В епізоді, коли його солдати висікли різками на вигоні, цей характеризуючий момент явно посилився, що й передається нагнітанням: у розгніваного наругою Чіпки “очі червоні, налилися кров’ю, горіли, як у звіра…”. Трикратне нагромадження гніву-вогню відтінюється й контрастом блідості виду (“блідий-блідий, мов після тяжкої хвороби”). Нагнітання завершує дальший паралельно-синонімічний ряд: “Повів він страшними очима по всій громаді, глянув хижо на панство…” (ІІ, 243). Отака просторовість, тривимірність зображення, живописний симфонізм.
Підкреслення якоїсь характерної деталі зовнішності, тропу – порівняльного чи метафоричного, пов’язаного з зовнішнім виглядом, незалежно від повноти змалювапня персонажа,- одна з особливостей поетики корифея української прози.
У “Повії” для пані Пестини Іванівни – це білість, для наймички Мар’ї – блідість, баби Оришки – беззубий рот, схожість із жабою (“мов та жаба, поплигала з хати”; рука – наче “жаб’яча лапа”; наряджена – “мов хто засушену жабу загорнув у синю китайку” і вже асоціативно, з пропуском порівнювального об’єкта: “поплигала через сіни”
Нагадуємо, що такі повтори наявні і тоді, коли персонаж представлений докладним портретом (Хрис-тя, Оришка), і тоді, коли деталями зовнішності (Мар’я, Пестина Іванівна).
Повість “Лихі люди” є своєрідним твором у спадщині Мирного як за призначенням, так і в композиційному вирішенні, мовнообразній системі. Політико-ідеологічний твір вимагав інших засобів зображення. У словесному живописі Мирний різко відходить від уже виробленої манери письма, не дає жодного докладного портрета, працює виключно деталями – промовистими, характеризуючими, різкими узагальнюючими мазками.
Епізодичні персонажі малюються так само (ясна річ без підкреслень повтором): учитель – “зажовклий та замлілий чоловік, в бакенбартах, з великим горбатим носом” (І, 82); гімназійний иадзиратель-“невеличкий на зріст, мишастий на цвіт і схожий на мишу” (І, 92). Та і тут повтор наявний – внутрішній, логічно-синонімічний: зажовклий та замлілий, мишастий і схожий на мишу, що згущує потрібний образний мазок.
Характерне для Мирного при докладному змалюванні зовнішності персонажа вплетіння в опис різних позапортретних характеризуючих моментів, як-от зіставлення часових змін та біографічних відомостей в портреті Пріськи (“Повія”): “…Вона ж усе перетерпіла, все перемогла… Не диво, коли в сорок літ прийшлося посивіти; глибокі зморшки порізали високе чоло, покарбували колись повне рум’яне обличчя…” (ІІІ, 17) і т. д. У образку “Батьки” наводиться портрет героя з пророкуванням його майбутнього: “…не минути білявим, як льон, Йосиповим кучерям гострої бритви голія, широку синову груднину при-йдеться уквітчати блискучими московськими гудзями, на широкі плечі скинути важкий ранець, довгим дужим рукам прийдеться не ціпом орудувати, не коло плуга калякатися, а перекидати, як іграшку, важку рушницю”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)