Трагедія української жінки (За поемою Т. Шевченка “Катерина”)
Найпринизливішим твором про долю жінки є поема Великого Кобзаря “Катерина”. Доля збезчещеної дівчини, яку зобразив Т. Г. Шевченко, була типовою для тих часів. Поета, який сам вийшов з низів суспільства, дуже хвилювала трагічна доля української жінки:
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люди,
Роблять лихо з вами.
Цей своєрідний вступ до поеми й багато інших рядків Шевченка настільки глибоко ввійшли до свідомості народу, що їх можна вважати невід’ємною часткою українського менталітету. Деякі
Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
Доля зробила Катерину покриткою, і вона пішла мандрувати світом. Важко зрозуміти тогочасну мораль, згідно з якою дочку з немовлям на руках батьки виганяють з дому. Катерина йде в Московщину шукати свого москалика. Важко йти пішки в незнані краї і не легше брати милостиню:
Не питайте, чорнобриві,
Бо люди не знають;
Кого Бог кара на світі,
То й вони карають…
До таких невтішних висновків
“Покинь мене, забудь мене, та не кидай сина”, – благає Катерина. Та офіцер глухий до цих слів. Так, для москалів це, мабуть, також досить типовий випадок.
Фінал поеми набуває величі шекспірівської трагедії: покинувши Івася на шляху, Катерина втопилась. Малий вижив, виріс і став ходити з кобзарем. Якось Івася зустрічає його батько. Упізнавши сина, він не хоче взяти дитину з собою й швидко одвертається, їхні долі навряд чи перетнуться ще раз.
Для Кобзаря образ Катерини є втіленням трагедії української жінки. Жінка для Шевченка є не лише скарбницею духовної краси, а й божеством, яке здатне дарувати життя. Але до жінки треба ставитися не лише з повагою, а і з розумінням. Життєва помилка не може бути приводом для вилучення жінки з сім’ї. Але споконвічні забобони заважають вільному розвитку жіночої натури, і це дуже добре розумів Кобзар.
Тарас Григорович Шевченко своєю поемою “Катерина” довів, що в суспільстві визріває нове розуміння ролі жінки – як рівної серед рівних. Демократичні засади, на яких базувалася творчість Кобзаря, набували все більшої значущості. Шевченко передбачає майбутнє: за кілька років по смерті Кобзаря з новою силою продовжиться рух жінок за емансипацію, який триває, здається, аж до сьогодні. Але на час написання поеми “Катерина” все було по-старому: народ тягнув своє ярмо, страждала жінка. До волі, до щастя, до гідності лишалося досить багато часу. І мандрували Шляхами старці:
Полічили, що достали,
Встали сіромахи,
Помолились на схід сонця,
Пішли понад шляхом.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)