Про непідробні почуття (за творами Й. Гете “Фауст’ і Т. Г. Шевченка “Катерина”)

Вічні теми кохання і зради знайшли своє втілення у багатьох творах світової літератури. Адже Добро і Зло теж живуть поряд, і кожній людині Бог надав можливість обирати те чи інше, боротися зі Злом чи приймати його під личиною Добра. Кажуть, що бувають у житті такі ситуації, коли немає чіткої межі між Добром і Злом. Інколи здається, що цю межу можна провести, покладаючись на власне сумління: чини так, як серце велить. Але ж серце – це не лише почуття, це й відповідальність перед іншими людьми, перед власним сумлінням.
Доля Гретхен із славнозвісної

трагедії “Фауст” Й. Гете багато в чому схожа з долею Шевченкової Катерини з однойменної поеми. Це дівчата-покритки, які виросли в звичайних сім’ях, шанували рідних, ходили до церкви, мріяли про кохання, але жодна з них не мала уявлення про те, яким сильним може бути це почуття. Гретхен змалечку дотримується життєвих правил і традицій, працює легко і завзято, бо розуміє, що вона – єдина опора в сім’ї. Але кохання до Фауста нахлинуло на неї, наче повінь. Вона неспроможна боротися з ним. Та і як боротися, коли у тяжку хвилину людина, думаючи про Добро і Зло, покладається на “чини так, як підказує серце”.
Саме так вона і вчинила, відкрила душу Фаустові, не міркуючи про гріховність своїх вчинків. Народилася позашлюбна дитина, а потім – смерть матері й брата, розлука з коханим, осуд сусідів. Такій вразливій натурі, як Гретхен, це тяжко знести: вона збожеволіла.
Схожа доля і в Катерини: росла з батьками, не переобтяжена тяжкою працею, росла, як і більшість дівчат із звичайних сімей. Але сталося те саме лихо: “Покохала москалика, як знало серденько”. Віддалася своїм почуттям до останку, кинулася у вир пристрасного кохання, не слухала ні батька, ні неньки. Та зрадив коханий, поїхав – і не повернувся, а батьки, що шанували традиції, виганяють її з дитиною світ за очі шукати батька-москаля. Знайшла його Катерина, та втіхи мало – прогнав її москаль-офіцер, а на сина і не глянув. Катерина у відчаї від такої зневаги втопилася.
Обидві героїні поплатилися за своє кохання, таке щире і чисте, бо, крім почуття, вони більше нічим не керувалися. Обидві випили до дна чашу горя і сліз. Але щире каяття Гретхен врятувало її душу. Мефістофель вважав, що душа дівчини навік загинула, та Бог простив її.
Фінал твору Тараса Шевченка – це лише початок шляху каяття або духовної загибелі, бо Катеринине дитя було врятоване, хлопчик став поводирем у кобзаря.
І Гете, і Шевченко у своїх творах показали, яким складним буває життя, як складно жити і перебувати в гармонії зі своїми почуттями, з довкіллям. Ніхто не може бути застрахованим від помилок. Але завжди люди будуть кохати і вірити у своє щастя, яким би тяжким шляхом не довелося йти, чого б не довелося на ньому зазнати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Про непідробні почуття (за творами Й. Гете “Фауст’ і Т. Г. Шевченка “Катерина”)