Традиції і новаторство Чехова – драматурга
А. П. Чехов народився у 1860 році у Таганрозі. Його прадід був кріпаком, а батько-дрібним торговцем. Батько був надзвичайно талановитою людиною, захоплювався співом, залучав до цієї діяльності дітей. А. Чехов спочатку навчався в грецькій школі, а потім – у гімназії. Перші спектаклі влаштовував удома.
Перші літературні проби – драма “Безбатьківщина”, інші п’єси. Згодом батьки переїхали до Москви, тож Антон близько трьох років жив у Таганрозі один. Коли юнаку виповнилося дев’ятнадцять років, він переїхав до Москви і вступив на
В історію літератури він увійшов не тільки як письменник, а й як видатний драматург, який здійснив переворот у драматургії. Життєвий матеріал для майбутніх творів давало Чехову саме життя. Адже він займався медичною практикою і неодноразово спостерігав чужі людські драми.
Найвідоміші п’єси, які стали окрасою світової драматургії: комедія “Чайка”, “Дядя Баня”, “Вишневий сад”, “Три сестри”.
Цікава за формою та змістом п’єса “Чайка”,
За словами А. Чехова, у п’єсі “п’ять пудів кохання”, проте кохання не робить героїв щасливими. Героїня Маша безнадійно закохана в молодого Треплєва, який в свою чергу віддав серце Ніні Зарєчній.
Сором’язливо страждає Поліна Андріївна, мати Маші: адже вона кохає не свого чоловіка, а скептичного і тверезого доктора Дорна. Ніна мріє у майбутньому стати актрисою, і, ніби поранена чайка, закохана у письменника Тригоріна, який знаходиться під владою актриси Аркадіної. Смішного в цій ситуації немає. Але чому тоді А. Чехов дає таке жанрове визначення своїй п’єсі?
Згадуються слова великої мексиканської художниці Фріди Кало: “Немає у цьому житті нічого смішніше за трагедію”.
Страждання героїв п’єси “Чайка” недоладне, оскільки не приводить до обдуманого та послідовного протесту, мужності, цільності, краси. Ані ніжність, ані злоба не здатні примусити цих людей здійснити реальний вчинок. Основний конфлікт п’єси – зіткнення мрії та реальності, причому мрії руйнуються.
Навіть Ніна, яка насправді розуміє, для чого прийшла у цей світ, не перемагає обставини до кінця. Вона визначила для себе найголовніше у житті, те, заради чого необхідно жити, – служіння мистецтву. Але скільки страждань, скільки образ принесло їй життя, як безжалісно зруйнувало воно віру Ніни у світлий, поетичний світ мистецтва.
Автор свідомо позбавляється сценічних ефектів. Дія, за його думкою, повинна розвиватися повільно й закономірно. Саме з цією метою Чехов не став поділяти дії на явища, оскільки не поява, не зникнення діючих осіб зумовлюють розвиток дії у п’єсі, а зміна настроїв, зміна психологічних станів персонажів.
Фінал п’єси підтверджує логіку розвитку дії у п’єсі. Треплєв гине, але плин життя від цього не зупиняється. Ми знаємо, як будуть жити і Ніна, і Аркадіна, і Тригорін. У житті цих людей нічого не зміниться. І це підкреслено тим, що під час самогубства на сцені люди п’ють, грають, весело розмовляють, тим сильніше відчувається трагізм цієї миті глядачами, які здогадуються, що відбувається за сценою.
А. Чехова турбувала неможливість людини реалізувати свої можливості у житті. Так герой п’єси “Дядя Ваня” разом зі своєю племінницею Сонею все своє життя присвятив управлінню маєтком, на прибутки від якого живуть професор та Олена Андріївна.
Скромний Войницький приніс у жертву Серебрякову своє життя, але жертва була даремною, оскільки професор не мав таланту. Дядя Ваня у розпачі від того, що життя його загублене, а щастя, як і прекрасна Олена Андріївна, яку він кохає, пройшло повз нього.
На початку нового століття, а саме у 1900 році, А. Чехов працює над п’єсою “Три сестри”. У одному з листів драматург визнає, що п’єсу було дуже важко писати, проте вона мала величезний успіх на сцені. “Три сестри” відкриваються картиною радісного, світлого ранку.
У домі свято, гості вітають молодшу із сестер Ірину з днем народження. Усі переповнені надіями, великими планами: Андрій повинен одружитися і стати ученим; Ірина мріє про чесну працю і чисте, діяльне життя.
Усі сестри сподіваються переїхати до Москви. Але у це свято А. Чехов уводить деталі, які примушують глядача відчути оману, ілюзію мрії. Зокрема дуже невесела Маша. До появи Вершиніна вона гірко й невесело повторювала фразу, яка мотивом приреченості наповнює всю п’єсу: “У лукоморья дуб зелений, златая цепь на дубе том..,”.
Життя руйнує ілюзії людей. Андрій ніколи вже не буде вченим. Ірина служить на телеграфі, але це не приносить їй задоволення. Ольга виснажливо працює весь день у гімназії, а ввечері ще дає уроки. У третій дії мрія ніби проривається крізь тягар буденності. Герої бунтують проти цієї великої омани, але всі ілюзії остаточно спалює пожежа: “Життя уходить і ніколи не повернеться, ніколи, ніколи ми не поїдемо до Москви”. Натомість перемагає Наташа. Вона починає хазяйнувати в Прозорівському домі. Вона перемагає розумних, освічених, чуйних людей, оскільки вони зруйновані безцільністю життя.
Близько 1903 року А. Чехов приїхав до Москви, будучи тяжко хворим, але це не завадило йому відвідувати всі репетиції його нової п’єси, остаточну назву якої він не міг встановити. Станіславський згадував, що одного вечора Чехов приїхав до нього і сказав бадьорим голосом: “Слухай, я ж знайшов чудову назву для п’єси! Чудову! Слухайте не Вишневий, а “Вишневий сад”…”. Якщо поставити у слові “вишневий” наголос на першому складі, то вислів “вишневий сад” буде означати сад діловий, комерційний, той, що дає прибуток. Але якщо перенести наголос на склад другий, утворюється інше поняття.
“Вишневий сад” не дає прибутку, він зберігає в собі і своїй квітучій білизні поезію колишнього панського життя. Такий сад росте і квітне заради примхи, для очей розбещених естетів. Шкода його знищувати, а інакше – ніяк, бо процес економічного розвитку країни потребує цього. –
І знову Чехов наголошує на тому, що його п’єса – комедія, хоча Станіславський стверджував: “Мені здається, “Вишневий сад” – це найкраща Ваша п’єса. Це не комедія, не фарс, як ви писали, – це трагедія, який би вихід до кращого життя Ви не відкривали в останній дії. Враження величезне, і це досягнуто напівтонами, ніжними акварельними фарбами. Я плакав, наче жінка, хотів, але не міг стриматися”.
На мій погляд, А. Чехов намагався якнайточніше передати не стільки факти реальної дійсності, скільки сам настрій. Коли ти живеш, ти не передбачаєш своє майбутнє. Ти живеш кожного дня, і не знаєш, як завтра відгукнеться кожне твоє слово, вчинок. Ти не можеш піднятися над часом і зверху подивитися, що відбулося, що відбувається, що буде відбуватися. Іноді здається, що між життєвими подіями немає ніякого зв’язку, і тільки пізніше бачиш, що все мало свою логіку. Таким хотів Чехов відобразити, точніше віддзеркалити реальне життя. Якщо б актори сприймали п’єсу як трагедію, вони б намагалися грати сумно, а вже був театральний ефект. Ми бачимо, наскільки А. Чехов оновив власне поняття драматичного мистецтва.
Жодних сценічних ефектів, тільки реальне життя. Комедія – тому що, найсмішнішою у нашому житті є найсумніша трагедія: “Потрібно, щоб за дверима кожної задоволеної щасливої людини стояв хтось із молоточком і постійно нагадував стуком, що є нещастя, що, якою б вона не була щасливою, життя раніше чи пізніше покаже їй свої кігті, станеться лихо – хвороба, бідність, утрата і її ніхто не побачить, не почує, як тепер вона не бачить і не чує інших”. І сьогодні здобутки А. Чехова використовує кіномистецтво.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)