Томас Гоббс
Першим письменником, який із чистих початків природного права розвинув повне і систематичне вчення про державу, був англієць Томас Гоббс (Hobbes). Боротьба королів з парламентом в середині сімнадцятого століття викликала в Англії різноманітні політичні напрями, як в житті, так і в теорії. Гоббс виступав різким противником революції. Він хотів на непорушних основах природного закону ствердити права верховної влади проти бунтівних підданих. Першим його систематичним твором в цьому дусі був трактат “Про громадянина” (“De Cіve”), який спочатку
Переходячи безпосередньо до “Левіафана”, хочу проілюструвати основні методологічні погляди Гоббса, які стають засновками його політичної теорії.
Філософію Гоббс визначав, як набуте правильним мисленням пізнання дій або явищ через розуміння їх причин, або, навпаки, причин через дані їх дії. Під правильним мисленням Гоббс розумів мислення математичне, яке відправляється
Практична діяльність людини підкорена повністю механічній необхідності. Дії людини викликані не вільною свободою, але тими відчуттями, які вони одержують від зовнішніх тіл. Ці відчуття зводяться до двоякого почуття: задоволення і незадоволення. Моторна їх дія така, що ми прагнемо отримати задоволення і уникнути незадоволення. Переважаюче стремління і визначає нас до дії з механічною необхідністю. Протиставлення добра і зла співпадають з протиставленням приємного і неприємного, корисного і шкідливого. Всі етичні судження суб’єктивні і набувають об’єктивну обов’язковість лише в державі.
Політична теорія Гоббса побудована за тим же математичним, дедуктивним методом, що лежить в основі всієї його філософії. Відправною точкою для неї слугує означення індивідуальної природи людини; виведення з неї держави розкриває причину останньої і встановлює математичний закон політичного спілкування. Людина за своєю природою егоїстична і прагне виключно досягнення власної користі. Згідно цього будь-яка людина визнає себе в праві на все, чого може добитися силою, і не рахується з інтересами інших людей. Звідси – невідворотність безперервних зіштовхнень, і “війна всіх проти всіх”, як природній стан людини. Однак, війна протирічисть інстинкту самозбереження, і люди необхідно шукають миру. Мир можливий лише за умови самоподолання і обмеження природного права індивіда на все. Необхідно при цьому, щоб вказане обмеження було прийняте всіма і було дотримуване примусово. Те і інше може бути досягнуте не інакше, як шляхом погодження всіх і домовленого встановлення незалежної влади, що оберігає домовленість від порушення. Таке походження держави.
Стан всезагальної війни і протиборства – природній стан людського роду – відсутність громадянського суспільства, державної організації, державно-правового регулювання життя людей. В природному стані діє лише природнє право, що дозволяє людині робити все, що завгодно і проти кого завгодно.
В такому стані знаходяться люди, коли над ними немає вищої влади. Пізнання всякої речі повинно починатися з вивчення її складових частин. Для пізнання держави потрібно роздивитися спочатку її як би в стані розмноження, тобто потрібно спочатку дослідити природу окремої людини і дізнатися, наскільки вона спроможна або неспроможна до створення держави, і як повинні поєднуватися люди, які хочуть об’єднатися у державу.
Якби ми могли уявити, що велика маса людей погоджується дотримуватися справедливості і інших природніх законів за відсутності загальної влади, що тримає їх в страху, то ми на цій же підставі могли б уявити те саме стосовно всього людського роду, і тоді не існувало б, так і не було б ніякої необхідності в громадянському правлінні або державі, бо тоді існував би світ без підкорення.
Але люди не погоджуються. Вони:
” безперервно змагаються між собою, домагаючись почоту і посад; внаслідок цього виникають заздрощі, ненависть, війни;
” людині, самозадоволення якої полягає в порівнянні себе з іншими людьми, може подобатися лише те, що підносить його над іншими;
” серед людей є багато таких, що вважають себе мудрішими і більш здібними у керуванні державними справами, ніж інші, і тому намагаються реформувати і оновлювати державний лад кожний по-своєму, чим вносять в державу розбрат і громадянську війну;
” людям притаманне мистецтво слова, за допомогою якого деякі люди вміють представити іншим людям добро злом, а зло добром і перебільшити або зменшити за своїм бажанням видимі розміри добра і зла, вносячи неспокій в душі людей і бентежачи їх мир;
” людина стає найбільш занепокоєною саме тоді, коли йому найкраще живеться, так як тоді вона любить показувати свою мудрість і контролювати дії тих, хто керують державою.
На закінчення Гоббс зауважує, що взагалі згода людей обумовлена чимось штучним.
Та Гоббс не лише ідеалізував природній стан людства, а, навпаки, підкреслював, що він заважає нормальному розвитку суспільного життя, відволікає сили і здібності людей від творчої діяльності. В природньому стані немає місця трудолюбству, бо нікому не гарантовані плоди його труда і навіть власна безпека. Звичайно, у людей в такому стані відсутній будь-який стимул
(1 votes, average: 5,00 out of 5)