Томас Манн (1875-1955)

“Я мешканець міста, бюргер, паросток і далекий нащадок німецької бюргерської культури”, – так писав про своє походження Томас Манн. Він народився в Любеці, “стародавньому містечку з вузенькими, звивистими вуличками, гостроверхими будинками, готичними церквами і колодязями”. Жителі міста, добропорядні і працьовиті, здебільшого були торговцями. Не являли собою винятку і предки Манна. Батько – Йоганн Генріх Манн був власником великої хліботорговельної фірми і сенатором, людиною відомою і шанованою, а мати, Юлія да Силова-Брунс,

народилася від шлюбу німецького плантатора і бразилійки пор-тугало-креольського походження; коли їй виповнилося 7 років, була привезена до Німеччини. “Я успадкував від матері веселу, безтурботну вдачу”, інакше кажучи – сприйнятливість до всього художньо відчутного”, – згодом напише Манн. У родині було п’ятеро дітей – три сини і дві дочки. Старший Генріх і середній Томас стали всесвітньовідомими письменниками.

Любов та ніжні спогади про рідний дім письменник зберіг на все життя, і образ родового гнізда створений ним на сторінках роману “Буд-денброки”. “Дитинство в мене було щасливим, пещеним”,

– записує письменник через багато років.

Коло читання Томаса було широке і не дуже характерне для його однолітків. Він не мав потягу до книг про індіанців, але був захоплений “Гліадою” Гомера, Вергілієм, Гете, Толстим, Шиллером і Достоєвським, Клейстом і Шаміссо.

У 1891 році, після смерті батька, була ліквідована фірма, що проіснувала понад сотню років. Манни змушені були продати особняк у Любеці і перебратися до Мюнхена. А Томас залишається в рідному місті до 1893 року, щоб закінчити гімназію. Там він робить спроби видавати журнал, що називався “Весняна буря”.

З 1894 року він переїжджає до матері в Мюнхен та вступає одразу і до університету, і до політехнічного інституту. Його студентське життя не було тривалим, воно запам’яталося Майнові спілкуванням із членами університетського драматичного гуртка, які частіше відвідували театри, ніж університетські аудиторії, зустрічами в кафе, де багато розмов велося про поезію. Довоєнні роки в Мюнхені були сповнені розваг.’ Манн бере участь в імпровізованих концертах, із властивим молодості задоволенням віддається танцям, що влаштовувалися на “селянських балах”, але найбільше він любив велосипедні прогулянки. “Я так захоплювався тоді їздою на велосипеді, що й кроку не робив пішки”, – згадував письменник через багато років. Узявши з собою книгу, Манн їхав до Шлейсгеймського лісу, де насолоджувався самотою, спогляданням природи, читанням книг, серед яких були і твори Гете, який був для письменника не лише^еталоном майстерності, але й втіленням духу бюргерської епохи. Найважливішим фактором у духовному становленні письменника було знайомство з працями Ніцше і Шопенгауера. Про “духовний” вплив Ніцше Манн говорить уже в ранніх своїх прозових творах. Пояснюючи причину своїх захоплень ніцшеанською філософією, він писав: “У Ніцше я побачив перш за все того, хто переборов самого себе”.

У 1900 році Томаса Манна призивають на військову службу, але завдяки сприянню друзів, сім’ї, а також за результатами медичного обстеження він одержав звільнення і знову повернувся до літературної праці.

Через рік у Берліні вийшов його роман “Будденброки”, над яким він працював протягом двох з половиною років. Першими поціновувачами цього твору були брати й сестри.

Народження “Будденброків” – це наслідок уважного вивчення молодим письменником вчення Ніцше, полеміки з філософом, неоднозначного ставлення до нього.

Літературна популярність відкривала перед Томасом двері багатьох престижних будинків Мюнхена, серед них і особняк Прингсхеймів. У лютому 1903 року Манн пише брату Генріху: “Прингсхейми – це переживання, яким я увесь сповнений”. Тут у родині професора математики і його красуні дружини письменник побачив дівчину, яку назвав “нареченою з казки”, “чудом невимовно рідкісним і дорогоцінним”. Обраницею Манна, його вірною супутницею в житті стає Катя Прингсхейм.

У 1913 році виходить новела “Смерть у Венеції”, у якій письменник звертається до дискусійних питань, пов’язаних з долею мистецтва і художника в умовах кризи культури.

Перша світова війна застала родину Манна в Бад Тільце, де вона усамітнилася серед сільської природи. Особистої участі у воєнних діях письменник не брав, але вважав, що залишатися осторонь усього, що відбувається, не має права і бачив своє призначення в тому, щоб “служити духовною зброєю”. Того ж року він з родиною переселяється до будинку, що був збудований на березі гірського озера Ізар. Тут вони перебули “роки жаху і жорстоких нещасть”, тут письменник зазнав “відчуття приходу епохального, вирішального для прийдешніх часів перелому”.

У серпні 1929 року Манн разом з родиною відпочивав на Балтійському узбережжі Східної Пруссії, насолоджуючись краєвидом моря, ялин, і дюн і здійснюючи недалекі поїздки. Маршрут однієї з поїздок проходив через невелике рибальське селище Ніддене, що належить Литві. Невимовна своєрідність і зачарування природою, фантастичний світ дюн, що пересуваються, населені зубрами соснові ліси і березові гаї полонили письменника. Тут Манн придбав невелику ділянку землі, на якій був побудований дім і куди на час літніх канікул згодом приїжджала родина письменника. Будинок зберігся до наших днів. Саме. тут.,., у цих казкових місцях, була написана повість “Маріо і Чарівник”. ,

Того року письменникові присудили Нобелівську премію, якою Шведська академія відзначила роман “Будденброки”. Сам же Томас Манн думав,,що це визнання всього, що було написано ним до цього часу.

Неприховане цькування письменника владою Німеччини зростало, і він був змушений разом з родиною емігрувати до Швейцарії. Саме там письменник одержав від декана філософського факультету Боннського університету повідомлення про те, що у зв’язку з позбавленням його німецького підданства “філософський факультет вважає себе змушеним викреслити” письменника зі списку почесних докторів. Повідомлення стало тією краплею, що переповнила чашу, і в січні 1937 року він дає відповідь, широко відому за назвою “Листування з Бонном”. У “Листуванні…” Манн “ганебний акт позбавлення” його “національного громадянства” розцінює як помсту націонал-соціалістів за те, що він, бачачи “грізну небезпеку, яку несе Європі людиноненависницький режим, закляклий у своєму неуцтві”, не став мовчати і заговорив на повний голос “.

У 1938 році Томас Манн приймає пропозицію Принстонського університету і переселяється до США. Він живе в Каліфорнії, пише статті, у яких розмірковує про долю Німеччини, намагається знайти відповідь на питання, у чому ж причини трагедії, що трапилася з його батьківщиною, намагається показати справжні цінності німецької культури.

У 1952 році Манн повертається до Європи і проводить останні роки свого життя в Цюріху.






Людина істота і духовна і матеріальна.
Томас Манн (1875-1955)