Теплота родинного інтиму
Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес.
Станіслав Чернілевський використовує виразну метафору “мотузочком диму / Хату прив’язала до небес”, позначаючи таким чином, що мати розтопила піч і дим піднявся вгору.
Весело і з ляком серед печі
Полум’я гуляє по гіллю.
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.
Вже однак зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я – малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.
За допомогою персоніфікації “полум’я гуляє”, “печія не катує” створюються яскраві образи родинного затишку й тепла.
Матері розказувати не треба,
Як душа світліє перед днем
В хаті, що прив’язана до неба
Світанковим маминим вогнем.
Образ хати, прив’язаної до неба, передає ставлення автора до батьківської хати
Як до найвищої цінності, даної людині небесами.
Забула внучка в баби черевички…
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось
Махнуло рученя на бензовозі –
І курява вляглась після коліс.
А бабка все стояла на дорозі,
Хустинкою торкаючись до сліз.
Автор створює образ самотньої бабусі за допомогою сполуки “спорожніла хата”:
І вийшли в небо зорі-жаровички,
І тихо бабка посеред села
Малесенькі дитячі черевички
У спорожнілу хату занесла.
Лягла собі. І світло не світила.
Торкнулась черевичків перед сном –
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
Своїми віршами Станіслав Чернілевський доводить, що сім’я – найвища цінність для людини, і найбільше горе – самотність, закликає цінувати родинне тепло.
Твір-опис моя улюблена вулиця.
Теплота родинного інтиму Станіслав Чернілевський