Традиції родинного виховання

В Україні з раннього віку діти засвоювали правила моральної поведінки, переймали усталені в сім’ї звичаї. Саме родина, усвідомлюючи свою відповідальність перед суспільством, закладала в дитині ті перші основи добропорядності, які згодом ставали життєвою позицією.

Уже колискові пісні, де тільки й слів, що про котика, який має дитину бавить, були напутніми настановами на майбутнє: «Не вчись, каже, красти, а вчись робити».

Щоб діти в родині дружили між собою, «тримались одне одного», завжди залишали для менших доношувати першу сорочечку

старшої дитини. А щоб дитина дружила не тільки з рідними, а й з чужими дітьми – своїми ровесниками, то про це також мала подбати мама. Коли траплялось, що двоє жінок з дітьми до року зійдуться десь в одному місці, то кажуть: «Сонце і місяць – то двоє, ростіть дітки обоє». І, звичайно, та дитяча дружба, замовлена мамами в ім’я Сонця і Місяця, що були у нашого народу божествами, мала бути надзвичайно міцною.

Дитину до року «молили»: мама чи бабуся складала дитині ручки й замість неї проказувала слова вечірньої чи післяобідньої молитви. У два роки дитину вже вчили молитись саму. В рік дітей навчали вітатись із старшими –

«давать чолом»: маля само чи по чиїйсь указці підходить до кого-небудь і піднімає ручку, щоб той догадався, що воно йому хоче «дати чолом». Дорослий простягає свою долоню, і тоді дитина вдарить своєю долонькою і, повернувши чужу руку долонею вниз, поцілує її.

За пустощі, які переходили межі дозволеного, дітей карали: ставили навколішки, били. Робити це можна було лише тоді, коли дитина усвідомлювала свої вчинки й могла відповідати за них. Щоб визначити, чи має малюк потрібне розуміння, вдавалися до випробування. Батько садовив його на вивернутий кожух на покуті, клав на столі гроші і ставив запалену свічку, пропонуючи взяти щось на вибір. Якщо дитина вибирала гроші, розуміючи, що вогонь брати не можна, то, вважали в народі, покарання їй не зашкодить.

На четвертому році життя малюк вважався вже «справжньою» дитиною, тобто здатною брати посильну участь у корисній справі, праці: свиням увірве, курям принесе пити із діжки і хату поглядить, молодшого приколише.

У п’ять років діти вже відривались од менших і пристосовувались до старших. Цей вік вважався віком утвердження дитини в її статі й відповідному до статі роді діяльності. За обідом батько відрізав окраєць хліба й подавав п’ятирічному сину зі словами: «Ось тобі, щоб працювати вчився». А доньці цього віку – зі словами: «Ось тобі, щоб за кравця вийшла».

Перехід дитини 6-7 років до іншого соціального статусу відзначався обрядом пострижин. Щоб перевірити кмітливість дитини, їй давали розв’язати засохлий пупець. Хрещений батько або хтось із запрошених (але неодмінно людина роботяща – «щоб дитина була до діла прикидлива») вистригав навхрест пасемце волосся, вкидаючи його потім у бігучу воду, на город.

Підлітки, залежно від їх статі, вже повинні були багато чого вміти: дівчата у 12 років – прясти, ткати, шити, вишивати; хлопці ж цього віку пастухували, вміли плести постоли, управляти кіньми, вчились орати.

Найвищою похвалою дитині була похвала батьків чи родичів: «Цей (ця) вже недарма свій хліб їсть». У 12-13 років вони вже були не діти, але ще й не дорослі. Попереду їх чекають нові складні випробування, іспит життям. Проте хто з них яким буде, можна було сказати вже тепер.

І недаремно в народі вважали: «Яке змалку – таке й до останку», «Яке в сповитку – таке й довіку».



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)
Loading...



Кого із сучасників я вважаю успішною людиною.
Традиції родинного виховання