Теперішня людина для Толстого (“Війна й мир”)
В 1869 році Лев Миколайович Толстой закінчив свою шестирічну роботу над історичним романом-епопеєю “Війна й мир”. Хоча письменник уважав саме мирне життя теперішнім життям людини, у центрі уваги автора – оповідання про Вітчизняну війну. У романі майстерно використаються різні нововведення. Це перший історичний роман-епопея, у якому згадане більше п’ятисот героїв. Їх можна розділити на улюблених і нелюбимих автором (позитивних і негативних). Товстої вважав, що самою головною якістю людини є здатність до самовдосконалення й духовного
Толстой майстерно малює портрети своїх нелюбимих героїв. Вони гарні, але гарні застиглою красою. Вони гарні, але бездушні. Автор виділяє в цих людях такі деталі, які зрештою викликають роздратування читача: мармуровий^-мармурові-білі-мармурові плечі Элен, самовдоволена особа князя Василя. Улюблені герої автора можуть бути некрасиві, але вони духовно прекрасні. Всі ці якості особливо яскраво проявляються у військових сценах. Для улюблених героїв війна з’явилася випробуванням, перевіркою їхніх
Сторінка за сторінкою розкриваються характери героїв і їхня розмаїтість. Із самого початку ми бачимо двох героїв, улюблених Толстим. Це, звичайно ж, Андрій Болконский і Пьер Безухов. Два цих образи втілюють ідеальні подання автора про людину. Вони не втрачають своєї яскравості й залишаються образами реальних, живих людей, що переживають зльоти й падіння, помилки й каяття
Інтелектуальна й духовна висота князя Андрія й Пьера особливо видна на тлі інших героїв роману
Із самого початку роману ми бачимо, що князь Андрій жадає слави. Марнолюбне бажання змушувало його робити помилки. Саме це бажання привело його на війну. При перших же звуках бою князь Андрій думає про те, як буде виглядати його Тулон, що повинен був прокласти шлях до слави. Чи думав князь Андрій про славу, коли схопив прапор і побіг уперед?! Але, коли він упав, поранений, на Аустерлицком поле й побачив високе небо із пливучими по ньому сірими хмарами, він зрозумів, ясно усвідомив всю незначність своїх домагань. “Як тихо, спокійно, урочисто…”
Толстой представляє нам внутрішній стан героя в цей переломний момент його життя. Ми бачимо, що князь Андрій домагається духовного самоствердження. Прагнучи до матеріального благополуччя, він не відчув би настільки разючої зміни усередині себе, не побачив би нескінченне небо, що стало для нього символом тиші й заспокоєння, символом вічної істини – життя
Мріям князя Андрія про славу не призначено було збутися. Перебуваючи в стані цілковитої байдужності, він намагався переконати себе, що життя для нього вже скінчилася. Але Пьер, з його серцевою вірою в добро, відкрив для друга нову епоху, з якої почалося його нове життя у внутрішньому світі. По шляху в рязанські маєтки свого сина князь Андрій побачив величезний старий дуб з обламаними гілками й болячками, покритими старою, потрісканою корою, що, здавалося, не хотів бачити ні весни, ні сонця. І тоді Болконский остаточно вирішив, що життя для нього закінчена
На початку червня, коли князь Андрій вертався додому, він в’їхав у той же гай і не довідався той старий дуб. Це було перетворене дерево. Не було вже обламаних гілок, болячок, горя й недовіри. Молоді листи пробилися крізь кору. І тоді князь Андрій згадав кращі хвилини свого життя. Світлі почуття прокинулися в ньому, він захотів, щоб усі довідалися й зрозуміли це. Життя не кінчене в тридцять один років. Тут ми бачимо, як Толстой майстерно порівнює “діалектику душі” князя Андрія з перетворенням дуба. Цей прийом Толстого дозволяє нам образно представити весь внутрішній процес, що протікає в душі героя
Перед смертю князь Андрій міркує про щастя й про любов. Тільки перед смертю Болконский приходить до думки: “Щось було в цьому житті, чого я не розумів і не розумію”. Лише в стражданні й через страждання він приходить до розуміння теперішньої, вічної любові. Інший улюблений герой Лева Толстого – Петро Кирилович Безвухе. У початковому сприйнятті Пьера практично будь-яка людина, з яким він зіштовхувався, добрий, тому його так легко обдурити. За наївністю й простотою Пьера коштують не дитяча нетямовитість, не примітивність, а серцева віра в добро. Він багато чого бачить і багато чого розуміє, але тлумачить побачене по-своєму, доброзичливо й безкорисливо. Пьер завжди щирий і естествен. Гіркі розчарування в житті, катастрофу ілюзій, що осягають його й породжують жорстокі приступи туги, зрештою розсіюються завдяки постійному пошуку правди й добра
Пьер не уявляв собі, що одруження на Элен обернеться настільки неприємними наслідками. Але кожний учинок героя вчить його чомусь. Так, після дуелі з Долоховим Пьер починає ясно розуміти, що він не любить і ніколи по-справжньому не любив Элен. Але Пьер, незважаючи на гадану слабість характеру, ніколи не шукав повірника для свого горя. Він намагався сам зрозуміти свої помилки й виправити їх.
У надії допомогти людям Пьер став членом масонської ложі. Він бажав виправити себе й рід, що помиляється людський
Розвитку духовного миру героя сприяє багато в чому зустріч із Платоном Каратаевим. Сам Пьер не може, як Каратаев, почувати себе лише краплею океану народного буття. Але відчуття чогось “незбагненного, круглого, вічного”, що знищує страх смерті, закріплюється в його свідомості назавжди. Теперішня людина для Толстого – це людин, що може жити в гармонії з усім миром, як Платон Каратаев. Для автора також важливе відношення людей до сім’ї, любові, природі й мистецтву. Всі нелюбимі герої показані у відриві від усього цього. Яскравим прикладом може служити сім’я Курагиних. У цій сім’ї не можна побачити якої-небудь “поезії”, всі її члени зв’язані тільки кревним спорідненням, але не духовним. Позитивні герої є органічною частиною навколишні. їхнього миру. Всі зміни природи впливають на них, знаходять відгук у їхніх душах. І всім улюбленим героям коли-небудь відкриється “вічне небо”, як Андрієві Болконскому, що вплине на них погляди
Характери героїв також розкриваються в їхньому відношенні до мистецтва. 426
Згадаємо роль музики в будинку Ростових. Коли Микола Ростов, програвши в карти велику суму грошей Долохову, приїхав додому й почув дивний спів сестри, він зрозумів, що це головне, інше все изменчиво й ложно.
Толстой чудово показав різні шляхи досягнення героями своїх істин. Вони все йшли різними дорогами, але прийшли до одному. Їх усіх поєднує одна загальна риса – правдошукацтво. Тільки відчуваючи себе дієприкметниковим до загального життя, людина може виконувати свої особисті завдання й жити в гармонії із самим собою й з усім миром
Толстой широко використав художнє новаторство в зображенні людини у романі “Війна й мир”. Читаючи роман і дивлячись на “духовний ріст” героїв, сам мимоволі перебуваєш у пошуку тиші, спокою й правди
(1 votes, average: 5,00 out of 5)