Велике серце маленької людини (за баладою Р. Стівенсона “Вересковий трунок”)

Велике серце маленької людини
(за баладою Р. Стівенсона “Вересковий трунок”)
Серед визначних літературних напрямів особливе місце посідає романтизм, що подарував світові твори, сповнені пригодницької відваги. її героями є сміливі, волелюбні люди, для котрих честь і любов до рідної землі – найсвятіші та найдорожчі за всі багатства і навіть за життя. У кризове для Англії XІX століття у літературі з’являється ціла плеяда представників неоромантизму, у творах яких героями виступають вже вихідці з низів – простий народ, здатний

до бунту і подвигу.
Роберт Льюїс Стівенсон – один з найвидатніших письменників цього напряму. У його творах історичні факти переплітаються з легендами давньої Шотландії, підносяться найкращі риси народного характеру, а захоплюючі події пов’язані гострою боротьбою добра і зла. У 1875 році письменник написав відому баладу “Вересковий трунок”, яку неможливо відрізнити від суто народної поезії. У цьому творі автор возвеличує незламність простого народу, його нескореність жорстокій силі зла і насилля, відданість рідним святиням.
Роберт Стівенсон недарма вибрав для висвітлення такої теми образ піктів
– легендарних людей, які, за переказами, були дуже малими на зріст. Вражає цей контраст маленької людини, котра жила “в темрявих підземеллях”, та її великого світлого серця, яке “не злякає тортура” за відмову відкрити таємницю, “що клявся повік берегти”, і тим самим зрадити свій народ. Є ще одна причина, яка спонукала до цієї відмови. Це – небажання плазувати перед ворогом, горде презирство до нього, ненависть за страчених рідних і друзів. І знову вражає контраст: похмурий король, що “сіяв смерть і жах”, сидячи на коні, звисока наказує броварям відкрити таємницю трунку; знизу на нього дивляться полонені, маленькі, мов діти, батько з сином. Але які різні у них сили! У цьому – ще одна з тем балади: неспроможність зла побороти добро.
Саме епізод розмови полонених піктів вражає більш за все. Спочатку мене приголомшила картина страти сина. Мені здалося, що це – найсильніше і найпам’ятніше місце у баладі. Але згодом, коли я заспокоїлася від перших вражень, то зрозуміла, що головною є саме та сцена, де старий пікт, “немов горобчик, цвірінькав”, намагаючись переконати короля у згоді на зраду. Я уявила, як розривалося його серце, коли він просив стратити власного сина, бо розумом відчував, що тому не вистачить сил на опір. Так життя дитини стало ціною незламності та гідності цілого племені. Не дивно, що образ старого пік-та найбільше подобається та запам’ятовується серед багатьох образів інших творів, з якими я познайомилася раніше.
Балада “Вересковий трунок” залишає по собі незвичайне враження. Сум і розпач викликають картини знищення піктів, що, “мов лані”, бігли від ворога, а по їх тілах “спогорда” мчав король. Вражають маленькі, мов дитячі, могилки з квітучим червоним вересом на них. І найбільший біль – це страта дитини. Здавалося б, що нічого, крім гіркого смутку, ця балада не може викликати. Але після її прочитання у душі залишається світлий слід, бо вона проголошує перемогу добра над злом і вчить найсвятішим почуттям: любові до рідної землі та її народу, непохитності перед ворогом, почуттю гідності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Велике серце маленької людини (за баладою Р. Стівенсона “Вересковий трунок”)