Своєрідність творчості А. Камю, її зв’язок із екзистенціалізмом
Філософія екзистенціалізму має довгу європейську традицію – від античного філософа Платона до початку 20-го століття: М. Гайдеггер, К. Ясперс у Німеччичі, М. Берєдєкєв, Л. Шестов в Росії, М. Мерло-Понті, Г. Марсель у Франції і т. д. Але популярною ця філософія стає тоді, коли стає літературною течією, завдяки французьким письменникам-філософам Жану-Полю Сартру, Альберу Камю, Симоні де Бовуар, Андре Мальро. В основі вчення – ствердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковостей, зосередженість на особистості емпіричній,
Вже актом народження людина виявляється закинутою у світ не зі своєї волі чи бажання. В мить появи на світ вона отримує від природи і смертний вирок, час виконання якого їй невідомий. Людське буття – буття до смерті. Вбивають хвороби, війни, палачі, бідність…
В час вирішальних випробувань людина залишається наодинці із собою, зі своєю долею. До цієї миті вона має стати Людиною, створити себе із закинутої у світ матерії. Людина народжується не тоді, коли прозвучить її перший крок, а тоді, коли силою свого розуму створює себе як мислячу істоту.
Суспільство вимагає упокорення і віри в уже існуючі цінності. Воно карає бунт за допомогою своїх офіційних інститутів – армії, поліції, суду, а також громадської думки. Такий внутрішній конфлікт творів письменників-екзистенціалістів.
Найважливіше поняття філософії екзистенціалізму – поняття свободи – розуміється, як свобода вибору. Вибір завжди зробити важко, але саме у виборі людина може зрозуміти себе, набути свою істинну екзистенцію (від лат. – існування). Але вибір на філософському рівні, а не побутовому.
В основі екзистенціальної доктрини – індивідуалізм. Звідси – відчуження – ще один ключовий термін. Філософські категорії екзистенціалізму в літературі набувають доступност переконливості. Тут виробляється свій тип героя – его-центрика, у якого відсутні всякі природні людські зв’язки, але разом із тим, він внутрішньо безкомпромісний, у вирішальну годину здатний на вибір. Для реалізації героєм вибору письменники знаходять гострі сюжетні ситуації, яких, власне, достатньо в житті.
“Сторонній” – перший і найбільш читабельний твір Альбера Камю. Звичайно його називають романом, проте сам Камю шукав для своїх творів інші жанрові визначення – “міф”, “хроніка”, просто “оповідь” (гесії). Сартр в 1943 році у своєму аналізі “Стороннього” стверджував, що книга написана в традиціях вольтеровських філософських повістей алегоричного змісту (сопіек). Сам Камю під час роботи над “Стороннім” на сторінках свого щоденника зізнавався, що письменництво для нього і є справжнім заняттям філософією, а художній вимисел – “завершення філософії, її ілюстрація і вінець”.
Одночасно із “Стороннім” Альбер Камю закінчує філософський трактат “Міф про Сізіфа”. Цей міф, на думку філософа-письменника – образ людського життя, боги навічно засудили Сізіфа піднімати на вершину гори камінь, що кожного разу скочується донизу. Чи не так і люди виконують на землі безнадійну роботу? І коли з величезними зусиллями їм вдається досягнути вершини, хвороба, війна, трагічний випадок зводить їхні зусилля до нуля. Усвідомити марноту цієї роботи, виявити відсутність надії – значить стати “стороннім”.
Але у цієї філософської тези є антитеза. Усвідомлення своєї приреченості дає людині ясність. Боги один раз засудили Сізіфа, один раз проявили свою недобру волю. Але Сізіф стільки раз людина, скільки раз він вибирає свій тяжкий шлях – знову котить камінь нагору. В абсурдному світі, де панує темна жорстока сила, у людини залишається можливість усвідомити ситуацію і зробити свій вільний вибір. “Сторонній”-це життєва реалізація “Міфа про Сізіфа” (Андре Моруа). Це історія “стороннього” Мерсо, засудженого до смерті за абсурдний злочин, Мерсо що став людиною внаслідок зробленого ним вибору.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)