Своєрідність сатири XX століття
Сатира завжди була важливою складовою частиною літератури, але в XX столітті вона починає відігравати особливу роль. Соціальні потрясіння, світові війни, екологічні негаразди – все це примушує письменників уважно прислуховуватися до дійсності, відкривати в ній трагічне і комічне.
Відомий сатирик XX століття Карел Чапек найточніше визначив завдання цього напряму в сучасності: “Сатира – найгірше, що людина може сказати людям, але це не означає, що письменник звинувачує їх, а він тільки робить висновки з актуальної дійсності і мислення”.
Сатирики
У центрі уваги сатириків – людина, її духовний світ, який руйнується соціальними умовами. Тему бездуховності порушували у своїх творах А. П. Чехов, А. Аверченко, але вершиною сатиричного зображення цього явища стали оповідання Михайла Зощенка. У своїх оповіданнях він зображує буденність, яка впливає на духовний світ
Ці теми були близькі великому сатирику М. Булгакову. У романі “Майстер і Маргарита” письменник створює парадоксальну ситуацію: добро, мистецтво, любов – все це не потрібно сучасному суспільству, люди так остаточно забули “закони божі”, що це обурює навіть Сатану. Воланд змушений втрутитися в діяльність людей, щоб встановити справедливість. Булгаков приходить до сумного висновку: зло одвічне, людські пристрасті І вади гублять найкраще (про це розповідається у “романі у романі” на прикладі Понтія Пілата). Але соціальні умови можуть зробити зло тотальним, коли єдиний вихід для чесної людини – смерть. Гостро сатирично Булгаков зображує сучасну йому Москву, нових “радянських буржуа”, чиновників, для яких єдина мета в житті – спокійне сите існування. У романі порушуються проблеми свободи творчості, яка неможлива в умовах, коли держава керується однією ідеологічною доктриною.
Письменник використовує фантастику і гротеск із метою протиставлення бездуховному існуванню високих прагненнь людини.
Новий жанр створює Чапек у “Війні з саламандрами” – це романпамфлет. Вражає широке охоплення дійсності у творі: це земна куля, яка поставлена перед читачем як настільний глобус, що крутиться навколо своєї осі і відображається у кривому дзеркалі сміху. У вирішенні цього складного завдання письменнику допомогли багаторічний досвід роботи в газеті, енциклопедична ерудиція, знання життя багатьох країн. Хаос подій підкорений єдиній ідеї, і в усіх явищах Чапек виявляє об’єктивні закономірності історії, висвітлюючи як фотооб’єктивом один за одним життєвий епізод, письменник наводить на думку, що лихоманка діяльності буржуазного світу – це танок на діючому вулкані. У першій книзі саламандри – сенсаційна новина, що дає можливість письменнику зробити яскраву пародію на пригодницький роман, голлівудські кіносценарії, буржуазну пресу, роботи псевдовчених. У першій книзі переважає інтонація іронії і гумору, але вже відчувається славнозвісний чапеківський сарказм: саламандра, що розмовляє, втілює обмеженість мислення обивателя. У другій книзі роману, яка в сатиричній формі відтворює історію розвитку сучасного Чапеку суспільства, саламандри стають жертвами колоніального пограбування. Письменник сатирично зображує економіку й політику, юридичні установи, мораль, релігію, науку, літературу, мистецтво, школу. У третій книзі в центрі уваги автора міжнародна обстановка початку 30-х років, а саламандри стають символом фашизму. У зображенні подій письменник підіймається до трагічного гротеску.
Сатира XX століття виступила проти насильства над людиною, на захист вічних людських цінностей – добра, справедливості, вона має соціальне спрямування, але завжди захищає особистість.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)