Суворе випробування людського характеру в умовах війни (за оповіданням М. Шолохова “Доля людини”)
Кажуть, що назва твору, наче зернятко, містить весь наступний текст: його тему, ідею, систему образів. Не будемо дискутувати на цю тему, а подивимось, що значить слова “судьба”, бо хоч і перекладається “доля”, а все ж не те.
Словник Даля тлумачить так: “судьба ж 1) суд, судилище, расправа; 2) участь, жребий, доля, рок, часть, счастье, предопределенье, неминучее в пути земном, пути провидения”.
Аби скоротити виписку, не наводимо приклади Даля, бо перед нами приклади Шолохова.
Так, над Андрієм Соколовим, здається, вже пройшов обіцяний
“Участь”, або ста
Влення до життя, схильність від природи до якихось учинків. Трохи раніше про це вже сказано, мушу лиш додати, що, начебто зметений із лиця землі, Андрій не відгородився від людей, а тому знайшов собі сина Ванюшку. Ця сцена в оповіданні, як на мене, найбільш вражаюча.
“Жребий” є уособленням випадковості в житті людини. Тобі тут нічим зарадити. Буде так, як випало. Ось твій Воронеж, твій рік народження – тепер усе, що відбудеться там після твого народження буде часткою твого життя. Так випало.
“Доля” в російській мові означає щось на зразок пая у загальному капіталі. Ми ж і бачимо, що від загального здійснюється і що при цьому змінюється в житті Андрія. Тепер у нього є сім’я, є квартира, діти пішли до школи, а один виявив неабиякий талант у математиці. Так само, як весь народ, батько думав про своє майбутнє, не відокремлюючи його від майбутнього цілої держави.
“Рок” завжди несподіванка, найімовірніше страшна. І хоч кожний із нас підсвідомо настроєний на найгірший сценарій подій, рок стукає в двері неочікувано. Війна. Розлука. Сльози дружини на вокзалі. Та ж полуторка, ідо і раніше, але вантаж страшний. Андрій – чорнороб війни, він за весь цей час вбив тільки одного, та й то “свого”. Не має він гіркого щастя зі зброєю в руках захищати своє життя і честь, просто гримне вибух, і коли прочуняється викинутий з кабіни водій, то просто перед очима побачить чужі чоботи. Отже, полон.
Рок. Так, чекав на поранення, на саму смерть, але несподівано прийшлося змагатися із системою концтаборів, із власним тілом, яке не хотіло вмирати, із власною слабкістю…
“Часть”. У страшній хуртовині війни, яку вели проти нас дуже цивілізовані європейці, військових загинуло близько 8 мільйонів – приблизно стільки, скільки й у супротивника. Усі так і не полічені до кінця – то цивільні люди. Одна з цих незліченних мільйонів – дружина Андрія, яку він відштовхнув на пероні, до якої він звертався подумки у таборах, а вона ж вже була нежива… Та чи є родина, на якій не закарбувався слід отієї частки спільного лиха?
“Счастье”. Воно завжди йшло поруч із Андрієм Соколовим – пересічною людиною. Воно було родинне. Воно було професійне. Навіть військове було, бо ж таки повернувся живий звідти, звідки іншим не судилося. Майор Тодта, якого він привіз до своїх під час втечі, позбавив Андрія прискіпливої уваги “компетентних органів” – теж чималий шмат щастя. Навіть те, що зміг він провести синочка, гордість і надію свою, у останню путь – нехай гірке, та все ж щастя, бо мільйонам не випало знати, де перетворилися на порох тіла їхніх родичів, поплакати над їхніми могилами… А у кого й могил немає…
На цьому хочу закінчити свій твір, бо Даль вимагає ступити до того, чого людині не слід і розуміти – До Божих справ “предопределения, путей провидения”.
Гірка і страшна доля випала кожній людині – жити із розумінням своєї смертності, жити відважно, начебто ми безсмертні, жити всупереч обставинам, жити всупереч власним вадам, гріхам і навіть злочинам.
Андрій Соколов витримав цей іспит, пройшов свій Страшний Суд і показав нам, як його пройти кожному.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)