Лихоліття війни та доля людини (за твором “Доля людини”)

Оповідання Михайла Шолохова “Доля людини” присвячене темі Вітчизняної війни, зокрема долі людини, яка пережила це лихоліття. Композиція твору виконує певну настанову: автор робить короткий вступ, розповідаючи про те, як він зустрівся зі своїм героєм, як вони розговорилися, і завершує описом своїх вражень від почутого. Таким чином, кожний читач ніби особисто слухає оповідача – Андрія Соколова. Уже з перших рядків стає зрозуміло, яка тяжка доля цієї людини, бо письменник зауважує: “Бачили ви коли-небудь очі, ніби притрушені попелом,

наповнені такою невимовною тугою, що в них важко дивитися?”

Головний герой, на перший погляд, – звичайна людина з простою долею, яку мали мільйони людей, – воював у лавах Червоної армії під час Громадянської війни, працював на багатіїв, щоб допомогти сім’ї не померти з голоду, але смерть усе ж таки забрала всю його рідню. Далі працював у артілі, на заводі, вивчився на слюсаря, згодом захопився машинами, став водієм. І родинне життя, як у багатьох інших, – одружився з гарною дівчиною Іриною (сиротою), народилися дітки. Трійко дітей було в Андрія: Настуня, Олеч-ка й син Анатолій. Сином особливо пишався, бо той

був наполегливим у навчанні й здібним до математики. Та недаремно кажуть, що щасливі всі однакові, а горе в кожного своє. Воно прийшло в дім Андрія з оголошенням війни.

Під час війни Соколову довелося зазнати горя “по ніздрі й вище”, пережити неймовірні випробування на межі життя й смерті. Під час бою його тяжко поранило, він потрапляє в полон, кілька разів намагається втекти, тяжко працює в каменоломні, втікає, прихопивши із собою німецького інженера. Зблиснула надія на краще, та так само раптово й згасла, бо прийшли дві страшні звістки: від вибуху бомби загинула дружина з дівчатками, а в останній день війни загинув син. Соколов вистояв серед цих жахливих випробувань, які йому послала доля. Він мав життєву мудрість і мужність, що спиралися на людську гідність, яку неможливо ні знищити, ні приборкати. Навіть тоді, коли він за мить був від смерті, усе одно лишався гідним високого звання людини, не поступився своєю совістю. Це низнав навіть німецький офіцер Мюллер: “Ось що, Соколов, ти – справжній російський солдат. Ти хоробрий солдат. Я – теж солдат і поважаю гідних супротивників. Стріляти в тебе я не буду”. Це була перемога життєвих принципів, бо війна обпалила його долю, та не змогла спалити душу.

Для ворогів Андрій був страшним і незламним, та зовсім іншим постає він поруч маленького сироти Вані, якого зустрів після війни. Соколова вразила доля хлопчика, бо він сам так багато мав болю в серці. Андрій вирішив прихистити цю дитину, яка навіть рідного тата не пам’ятає, окрім його шкіряного пальто. Він стає рідним батьком для Вані – турботливим, люблячим, яким уже не міг бути для своїх дітей.

Звичайна людина – це, мабуть, занадто спрощено сказано про героя твору, точніше було б зазначити – повноцінна людина, для якої життя – це внутрішня гармонія, що заснована на правдивих, чистих і світлих життєвих принципах. Соколов ніколи не принизився до пристосуванства, це суперечило його натурі, однак як самодостатня особистість він мав чуле й добре серце, і це не додавало полегкості, бо він пройшов усі жахи війни. Але й післяйіережитого не почуєш від нього нарікань, тільки “…серце вже не в грудях, а в горлянці б’ється, і важко стає дихати”.

Михайло Шолохов порушив проблему тисяч людей – малих і дорослих, – які стали сиротами після війни, втративши своїх близьких і рідних. Головна думка твору формується впродовж знайомства з головним героєм – люди мають допомагати один одному н будь-якій біді, що буває на життєвому шляху, саме в цьому – справжній сенс життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Лихоліття війни та доля людини (за твором “Доля людини”)