Ствердження в образі Андрія Соколова перемоги людяності та відповідальності за долю Батьківщини (за повістю Михайла Шолохова “Доля людини”)
“Доля людини” – роздуми автора над людською долею в зв’язку з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. З цією мстою Шолохов добирає епізоди, що краще за інші дозволяють зрозуміти цю проблему. Чи витримає Андрій Соколов, головний герой твору, важкі втрати, чи збереже віру в житія іі людей, чи пройде він іспит на людяність, і взагалі, то виявиться сильнішим: обставини чи його характер, – це питання стає наскрізним в повісті. Низка епізодів об’єднується не тільки образом Соколова, а “круговою”
У чужій землі Андрій “поховав останню свою радість і надію” – свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Він знав й інші втрати, пережив полон,
Здавалося б, ненависть до ворогів мала б витіснити з його серця будь-які інші почуття: таке нерідко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагічної безнадійності зачепило-таки глибинні шари його особистості. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною в якої вкрали дитинство, і втрати якої були не меншими, ніж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоційна тональність оповіді змінюється: “Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринці понюхаєш, і серце відходить, стає м’якішим, а то воно ж у мене скам’яніло від горя”, – зізнається Андрій Соколов.
Отже, він не втратив здатність до співчуття й доброти. Більш того, через наступне всиновлення Ванюші Шолохов розкриває ідею непереможності людяності. Віра та надія звучать у цих рядках повісті: попри все Андрій Соколов лишився людиною. Повісті, названо не просто “долею”, або “долею Андрія Соколова” – узагальнене слово “людина” підкреслює важливість саме цього моменту. У його ставленні до дитини – перемога доброти над жорстокістю, над утратами та загальною руїною: це більше, ніж військова перемога над ворогом, це перемога іншої моралі – гуманізму та відповідальності за долі інших.
Але знову ж таки відповідальність Андрія не обмежується відповідальністю за малого сирітку, вона нерозривна з відповідальністю за долю Батьківщини. У кінці повісті це звучить відкритим текстом: “І хотілося б думати, що ця російська людина незламної волі витримає, і коло батьківської о плеча виросте той, хто, подорослішавши, зможе все витерпіти, усе подолати па своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина”.
Отже, повість про долю Андрія Соколова – розповідь про перемогу людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мирного існування над страхіттям війни.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)