Яке ідейне навантаження несе образ Ванюшки в оповіданні Доля людини?

Вороги спалили рідну хату, Загубили всю його сім’ю. Куди ж тепер іти солдатові, Кому нести сум свою? М. В. Исаковский “Доля людини” – це оповідання про те, як людина перемогла свою долю, і символом цієї перемоги стала дитина. На фронті й у німецькому полоні Андрій Соколов показав себе мужнім і стійким солдатом, але по характері він людина дуже мирний У полоні йому увесь час снилася сім’я, у сні він розмовляв із дружиною Іриною й дітьми: “… я повернуся, мої рідні, не горюйте про мене, я міцний, я виживу, і знову ми будемо всі разом…

“. Так думки про сім’ю допомагали йому вижити у фашистському таборі. Через два роки, повернувшись із полону додому, він почув від сусіда оповідання про загибель дружини й дочок при бомбуванні Але був живий його старший син Анатолій, і Андрій Соколов знову став мріяти про сімейне життя, як після війни женить сина й буде няньчити онуків. Його син загинув всунь Перемоги від кулі німецького снайпера, і поховав батько “у чужій, німецькій землі останню радість і надію”. Таким чином, за роки війни Андрій Соколов втратив всі, чим дорожив

у житті: дружину, дітей, будинок. Женитися іншим разом герой не міг, тому що по характері був однолюб.

Ця стримана й сувора людина ніжно любила свою дружину: “З боку дивитися – не так вуж вона була із себе видна, але адже я-те не з боку на неї дивився, а вупор. И не було для мене красивей і желанней її, не було й не буде!”. Соколов втілює в собі активний, творчий початок: жити тільки для себе, своїми стражданнями й важкими військовими спогадами герой не міг – не такий характер.

Подібна концепція особистості близька письменникові: саме герой з мужнім і великодушним характером може протистояти трагічним історичним подіям. Андрію Соколову треба піклуватися про інших, віддавати себе людям, любити. Тому він відразу звернув увагу на безпритульне маля в чайної, розглянув його “глазенки”, такі ясні, “як зірочки після дощу”. Примітно наступна обставина: Ванюшка кілька днів жив біля чайної, де обідали місцеві шофери; багато дорослих людей бачили цього хлопчика, що годувався подачками й недоїдками, але пригрів його тільки Андрій Соколов Хлопчика всиновила людина з підірваним здоров’ям, без будинку, без дружини, а, наприклад, не бездітний друг Андрія Соколова, у якого в Урюпинске є будинок і дружина-господарка.

Дитина врятувала героя від самітності й розпачу, життя осиротілої дорослої людини “осмислилась”, тобто одержала гідну мету, що цілком відповідає його характеру й переконанням. Андрій Соколов подарував хлопчикові батьківську любов, про яку дитина так мріяла. Життя маленького сироти, трагичная на самому початку, виправилася, завдяки випадковій зустрічі в чайної.

Так батько й син, що осиротіли, що порізно пропадають, знайшли загальну долю Шолохов оцінює Андрія Соколова як щирого героя не тільки тому, що солдат вижив у найтяжких умовах фронту й табору, але ще й тому, що зумів зберегти в собі доброту, співчуття чужим стражданням і бажання допомогти слабким. Турбота про Ванюшке стала гідним змістом життя головного героя. Дитина, а також весняний пейзаж стають символами неосту-новимости життя, символами надії. Коли Андрій Соколов і Ванюшка підходять до сидячий у переправи авторові, той швидко порівнює їхній зовнішній вигляд. Батько – високий, сутулий, недбало одягнений у пропалений ватник; хлопчик – маленький, одягнений в акуратно зашиту курточку й маленькі чобітки.

В одного – “більші черстві руки”; в іншого – “рожеві рученята”. У дорослого – в очах смертна туга, від якої авторові зробилося не по собі; у маленького – погляд довірливий, наївно-ясний. Починаючи свою сповідь, Андрій Соколов відсилає Ванюшку до води пограти, і дитина практично випадає з поля зору автора, захопленого оповіданням випадкового співрозмовника. Але до кінця сповіді тема знедоленого й урятованого дитинства висувається на перший план, тому що через відношення до дитини Шолохов перевіряє щиросердечні якості дорослих героїв – Андрія Соколова й автора.

Андрій Соколов боїться, що може вмерти від серцевого приступу й хлопчик знову залишиться сиротою, а автор відвертається, щоб Ванюшка не злякався сліз седою “дядька”. Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що головним в “Долі людини” є трагічний пафос, що пронизує все оповідання. Долі дітей, знедолених (Ванюшка) або вбитих (рідні діти Андрія Соколова), є яскравим доказом нелюдськості війни. Живим прокльоном війні стає доля головного героя оповідання.

Навіть тоді, коли Андрій Соколов знаходить нового сина, happy end не виходить: герой щоночі бачить у сні дружину Ирину й рідних дітей і почуває, що його здоров’я погіршується з кожним удень. Це передчуття трагічного кінця складним образом переплітається з улюбленою ідеєю Шолохова про неодмінний, незважаючи ні на що, торжестві життя над смертю. Затверджуючи свій оптимістичний погляд на мир, у фіналах найтрагічніших добутків письменник зображує весну й дитину – символи життя.

На останній сторінці роману “Тихий Дон” зовсім спустошена, заклична смерть як рятування, ГриГорей Мелехов коштує в порога рідного будинку й тримає на руках свого сина Мишатку. В “Долі людини” Андрій Соколов іде до човна, що причалив, а поруч дрібоче Ванюшка, його прийомний, але гаряче улюблений син






Актуальність поеми кавказ в наш час.
Яке ідейне навантаження несе образ Ванюшки в оповіданні Доля людини?