Сповідь Соколова в оповіданні “Доля людини”

По своїй стилістичній організації сповідь Соколова двоїста. У цих кульмінаційних моментах мовлення героя наближене до авторського мовлення, зливається з нею. Те, що мовлення героя вибудуване автором, проявляється й у насиченості оповідання Соколова роздумами-відступами, і в поступовому включенні в мовлення героя високих літературних слів і правильних синтаксичних конструкцій

Події, про які розповідає герой, можна розділити на два типи: на події, які відбуваються мимо його волі (епізод розставання, сцена полону, загибель сім’ї, смерть

сина й ін.), і на події, які є наслідком самостійних дій Соколова, його ініціативних учинків. До них можна віднести сцену вбивства зрадника, епізод з комендантом табору, втеча з полону й ін. Примітно, що ті й інші епізоди чергуються, але якщо спочатку переважають події першого типу, “удари долі”, (Б. Ларін), те в міру наближення до фіналу оповідання Соколов перетворюється в людину, що творить всупереч долі свою долю, що проявляє життєву й соціальну активність, що стає особистістю

При цьому композиція оповідання про життя героя підпорядкована принципу чергування випадного й розгорнутого описів. Розгорнутий опис зводить

події в ранг події, підвищує його значення, відзначає найважливіші в ідейному змісті епізоди. Але в тексті використовується ще один спосіб посилення значимості тих або інших сцен: повідомлення про їх носить переривчастий характер, наповнено паузами, позначуваними многоточием. Важливий повтор ряду епізодів, виражень, фраз, думок. Повторюється опис дружини Соколова в сцені прощання, осуд героєм себе за своє поводження під час від’їзду на фронт

Події, що становлять життя Андрія Соколова, об’єднані спільністю своєї функції, ролі в житті персонажа. Всі вони – випробування героя: полон, події, у які він утягується в полоні (відношення до зрадника, епізод з Мюллером і ін.), смерть близьких, повне самітність. Події в оповіданні нагнітаються по ступені їхньої драматичності. У житті героя лихо накладається на лихо, горе на горі

Події мають свою логіку: вони послідовно відокремлюють Соколова від миру, розривають його зв’язку з ним, ведуть героя до самітності. Тим більшого значення набуває останній, завершальний учинок героя – усиновлення сироти Ванюшки. Соколів діє всупереч долі, логіці подій, він сам встановлює зв’язок з миром, з людьми, починаючи життя як би спочатку.

Розгортання долі героя як ланцюга випробувань ріднить шолоховский оповідання з добутками усної народної творчості, підключає його до могутніх фольклорних традицій, насамперед до казок, де мотив випробування завжди був одним із провідних сюжетних прийомів. Вихідною ситуацією в долі Соколова виступає ситуація рівноваги, щасливого сімейного життя – типова вихідна ситуація казки, що по Проппу “служить контрастним тлом для наступного лиха”. У вихідній ситуації шолоховского добутку присутнє й випадковість, трагічний наслідок якої не передбачено героєм: “Тільки побудувався я ніяково. Відвели мені ділянка… неподалік від авіазаводу”.

Зав’язка подій в оповіданні драматичне. Війна обрушується на Соколова раптово, як обрушується лихо на героя в казці. З казкою співвідносяться мотиви втрати й пошуків сім’ї. Ядро сюжету оповідання становлять опозиції герой /ворожа сила й життя /смерть. В основі ряду ситуацій і мотивів оповідання лежить, як відзначили багато дослідників, принцип троичности. Так для долі Соколова характерні три головних лиха: плівок, загибель дружини й дочок, загибель сина; в епізоді з Мюллером героєві тричі пропонують склянка шнапсу, у нього троє дітей, у сюжеті оповідання на березі ріки зустрічаються три чоловіки. Елементи народної поетики властиві й стилістиці оповідання Андрія Соколова (приказки, приповідки, мовні звороти й порівняння, властиві фольклорним добуткам – характерне слововживання “біле світло” – елементи плачучи). Вони проявляються й ритмічному малюнку найбільш емоційних фрагментів його оповідання, і в синтаксичній організації його мовлення. Досить згадати опис життя в полоні:

“И кулаками били, і ногами топтали, і гумовими ціпками били, і всіляким залізом, яке під руку попадеться, не говорячи вже про гвинтівкові приклади та інше дерево

Били за те, що ти – росіянин, за те, що на біле світло ще дивишся, за те, що на них, сволот, працюєш”.

Опис побудований на основі синтаксичного паралелізму й сприймається як поетична формула – узагальнення долі російського й взагалі радянської людини в неволі, фашистському полоні, породжене народною свідомістю, народною поетичним талантом.






Твір барви українського слова.
Сповідь Соколова в оповіданні “Доля людини”