Сонети В. Шекспіра в контексті англійського мистецтва кінця XVІ – початку XVІІ століття
Темою роботи є дослідження процесу синтезу образотворчих мистецтв та літератури часів англійського Відродження з акцентуванням на участі у ньому В. Шекспіра, зокрема його сонетів як своєрідних мініатюрних портретів у віршованій формі. Робота є актуальною тому, що майже неможливо знайти таке дослідження, яке б показувало, як Шекспір, одночасно з представниками живопису та архітектури, сприяв утвердженню гуманістичних ідей Ренесансу і боровся проти закостенілих принципів релігійності, притаманних епосі Середньовіччя.
Оскільки драматичні
Як і література, англійське образотворче мистецтво часів В. Шекспіра повністю відновлювало незалежне становище. Воно стало доступним всім, а це сприяло не тільки вираженню суспільних поглядів та ідей свого часу, але й активній участі мистецтва у їх формуванні. В англійському живописі, особливо в портреті, поступово утверджувалися ренесансні принципи зображення природи, внутрішнього світу людини, складалася образотворча система, основана на відтворенні живого розмаїття образів реального світу. Як і філософія та поезія, англійський портретний живопис починає відкривати напружене життя душі й психологічні зміни почуттів. Звідси й посилення інтересу художників до руху і життя, намагання у виразі обличчя зафіксувати відображення внутрішніх переживань. Саме в цю добу в Англії почав створюватися реалістичний психологічний портрет. Створювався він на основі популярного тоді мініатюрного живопису такими художниками, як Хілліард та Олівер.
Як і англійський живопис, архітектура дуже повільно позбувалася готичних традицій, котрі майже три століття панували в Англії. Архітектурне середовище стає з’єднувальною ланкою між живописом та літературою, стає носієм нової гуманістичної освіченості. Модний в Англії італієць Філарете вважав, що ідеальний зодчий “поруч з традиційним вмінням працювати в мармурі, дереві, сріблі, бронзі, золоті повинен знати літературу, арифметику, геометрію, астрономію, філософію, людину, медицину, історію, громадянські закони”1. Тому англійська архітектура, дотримуючись традицій, поступово стає наближеною до природи й устремлінь людини. Це проявляється в заміській архітектурі. Змінюється призначення замків. Характерним для них стає значення заміського поміщицького будинку з притаманним англійським культом затишку. Їхнє оборонне значення зникає. З архітекторів, що працювали в Англії в добу Шекспіра, своїми сміливими й новаторськими рішеннями вирізнялися Томас Холт та Ініго Джонс. Саме вони були першими в формуванні нових стильових ознак англійської архітектури.
Отже, метою даної роботи є дослідження співвідності сонетів з ідеями Ренесансу, їхнє втілення в загальну картину епохи Відродження.
Об’єктом мого дослідження є література, образотворче мистецтво та архітектура Англії кінця XVІ – початку XVІІ століття, їхня участь у формуванні гуманістичного світогляду суспільства та їхня роль в закладанні підвалин сучасної англійської культури.
Предметом роботи є дослідження сонетів Шекспіра в контексті тогочасного англійського мистецтва, дослідження їх взаємодії з культурою Англії кінця XVІ – початку XVІІ століть.
Для розкриття теми в роботі вирішуються такі завдання:
– подається короткий аналіз образотворчого мистецтва кінця XVІ – початку XVІІ століття;
– на тлі досягнень мистецтва Англії розглядається співвідносність сонетів з ідеями англійського малярства та архітектури.
Дослідження загальним обсягом 31 сторінка, складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (39 найменувань) та додатків.
В роботі я намагалася довести, що сонети Шекспіра ідеально вписалися в загальну картину втілення гуманістичних ідей Відродження і разом з живописом та архітектурою створили англійську національну культуру.
Починати розмову про мистецтво Англії часів Шекспіра слід з появи на півночі Західної Європи ідей італійського Відродження, котрі у формі гуманістичної моралі повільно й важко руйнували основи готичних смаків й пов’язаної з ними релігійності. Оскільки релігія мала сильний вплив на широкі верстви тодішнього населення, прихильники ренесансної культури спочатку намагались обновити релігію, надати їй замість показної релігійності, котра вичерпала вже себе в складних обрядах, рис чистої моральності, яка була притаманна першим християнам. Відтак, проклавши шлях до ідей італійського Відродження, починається реформування і культури, особливо мистецтва, надаючи йому рис світської моралі. Такий шлях оновлення духовного життя громадянства був зрозумілим для багатьох прогресивно мислячих представників інтелігенції, адже вони усвідомлювали, що реформування церкви і гуманістичні ідеї Ренесансу – не протилежні явища, а два паралельні духовні напрямки, що одночасно розвивалися й обидва по-своєму явились бунтом проти закостенілих моральних принципів. Було у них чимало спільного: в боротьбі проти Середньовіччя вони використовували духовну спадщину античності “в той час, коли ще в Італії Фічіно намагався створити нову релігію з аристократичних думок античних філософів-язичників, англієць Вікліф, Гус з Чехії, нідерландець Еразм, німець Лютер, швейцарець Цвінглі і француз Кальвін хотіли повернути до життя демократичну релігію ранніх християн, очистивши її від середньовічних перекручень”2.
Вплив італійської культури в Англії відбувався повільно. Його носіями були запрошені інженери, лікарі, художники, музиканти, які вносили в англійський побут стиль образотворчого й декоративного мистецтва та мову; однак спочатку гуманізм і стиль Відродження лише “фарбувався”, а англійська культура не пронизувалася ним. І все ж вплив гуманізму й відродження в Англії не обмежувався лише копіюванням його ідей та форм: реформатори вивільняли мислення від старих умовностей й допомогали розвинутися таким ідеям та формам, в котрих почали виокремлюватися риси національної культури, одночасно з якими розвивалась й національна мова, яка принесла в літературу своєрідний світ народного мислення і сприяла виникненню нової літератури, на теренах якої з’явився Шекспір.
Однак Шекспір не утвердився б як геніальний письменник без значного внеску в англійську поезію ідей його попередників, котрі на основі національних традицій літератури почали втілювати в життя ідеї та форми італійської гуманістичної поезії. Серед таких, котрі палко сприяли знайомству англійського освіченого суспільства з поезією Ф. Петрарки, були поети Т. Уайт та Х. Саррі 3. Саме в творчості цих поетів краса та витонченість ліричної поезії, пройнятої ідеалами краси та любові, виразилися з особливою силою: вони, хоч і вважаються поетами англійської Реформації, зуміли протиставити релігійній схоластиці нове сприйняття навколишнього світу, проголошували ідеї Відродження не стільки як свободу від догматичності, стільки як нову культуру та освіченість. Починаючи з названих поетів, гуманізм в Англії, що був довгий час надбанням вузьких кіл освіченої інтелігенції, набуває масового характеру, його аудиторія значно розширилась через книгодрукування й театр.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)