“Гайдамаки” – повість про народно-визвольний рух XVІІ століття

Спад революційної хвилі, розгул шовінізму, смертні вироки військово-польових судів, гоніння на вільну думку пригнічують її, породжують невіру в торжество справедливості. “Все добре, чисто тоне В цьому киплячому вирі підлості”,- похмуро пише вона и листі Богданові, докоряючи своєму “хлопчикові” (хлопчику йшов 54-й рік) за “збочення” з вірного шляху. Вее липія йому заважала “невгамовність, або, якщо точніше, вразливість хвилиною”. Добре, що він покинув цю огидну “Биржевку”. Значить, він ще не остаточно перейшов “у ту

віру, за яку сало дають” 66. її турбує також доля Бориса. Звільнений з флоту за участь у політичній демонстрації в місті Або, він підшукує собі цивільну службу і мечеться по Петербургу У пошуках заробітку. Вона просить Богдана поклопотатися про Бориса й підбадьорити його. Хай пам’ятає її менший, що “не варто журитися тим, що він вважає великою невдачею, бо попереду у нього ще все життя. І життя це може бути дуже гарним і плодотворним. Все життя. Це багато. У мене от не все життя, а лише місяці і дні життя, найбільше – кілька років, а й то не занепадаю духом”.

Та залишалися не роки, навіть не місяці, а скупо відраховані

дні…

Наприкінці грудня Марія Олександрівна захворіла, і в новому 1907 році стан здоров’я її різко погіршав. Правильно писала вона, що Нальчик “курорт…майбутнього”, а коли потрібна була допомога, в слободі знайшовся лише один лікар, осетин Кануков, який не закінчив медичного курсу.

Сини найстійливо запрошують її до Петербурга, де до її послуг будуть найкращі лікарі, та вона була пе в силі витримати важкого переїзду. Незабаром Канукова змінює не більш досвідчений лікар Кондрашов, який приписує кінські дози сильнодіючих ліків.

Два місяці Марко Вовчок почувала себе краще. Годинами вона сидить у саду в качалці під старою грушею, в міру сил працюючи над “Гайдамаками”. Іноді Михайло Дем’янович чує, як вона тихенько наспівує свої улюблені українські пісні.

– Якщо вже мені не судилося лежати поряд з Шевченком, то поховай мене під цією грушею,- сказала вона якось чоловікові.

І він, коли настав час, виконав її волю, незважаючи на то, що місцева влада пе давала на це офіційного дозволу.

У травні в Нальчику з’явився новий і уже постійний окружний лікар П. П. Сорочинський, який відмінив усі ліки, прописані його попередником. Це мало ефект: хвора стала почувати себе краще, але ненадовго.

28 липня (10 серпня за новим стилем) о третій годині пополудні Марко Вовчок померла, не доживши чотирьох місяців до 74 років. І з цієї хвилини починається її посмертна доля, уже непідвладна законам часу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Гайдамаки” – повість про народно-визвольний рух XVІІ століття