Символічний зв’язок образів п’єси «Вишневий сад» з різними часовими верствами
«Вишневий сад» була останньою і, можна сказати, підсумковою п’єсою Антона Чехова. Він написав її незадовго до смерті, 1904 року, на стикові епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним.
Напередодні соціального вибуху він як творча людина, не міг не відчувати загального настрою, непевність моменту майже мимоволі викликала потребу осмислити сучасну йому дійсність з позицій минулого й майбутнього. Але в драматичному творі автор може передати свої думки лише через виведені в ньому образи. Тому персонажі «Вишневого саду»
Минуле в п’єсі презентують собою Раневська і Гаєв. Як завжди, Чехов не ділить своїх героїв на «позитивних і негативних» – усі вони мають як привабливі риси, так і потворні. У цьому випадку йдеться не лише про характеристики героїв: Чехов висвітлює «добрі погані» моменти доби, що минає.
Раневська непрактична, егоїстична, вона не вміє влаштовувати своє життя, але разом з тим її натура чуйна та поетична, їй властиві відчуття прекрасного і витонченість. Гаєв теж морально
Сад купує Лопахін, «прив’язаний у часі» до тодішньої сучасності. Для нього вишневий сад – звичайна власність, а спричинені його продажем пристрасті цій людині незрозумілі. Лопахін – прагматик і реаліст, на думку Трофімова він навіть хижак, хоча й корисний: «ось як у розумінні обміну речовин потрібен хижий звір, що з’їдає все, що потрапить йому на шляху, так і ти потрібний». Тут йдеться не про особистість, швидше про соціальну роль: у черствості чи то в бездушності звинуватити Лопахіна неможливо. Він щиро співчуває колишній власниці саду, намагається їй допомогти, але його світогляд належить до інших систем цінностей і стає нездоланним бар’єром для розуміння. Він хоче як краще, але зміст цього «кращого» у героїв п’єси надто різний, як різний зміст самих епох.
У листах, пов’язаних з постановкою «Вишневого саду», Чехов підкреслював, що роль Лопахіна є центральною, «бо це не купець у банальному розумінні… Це м’яка людина… порядна людина в усіх значеннях». Меркантильний дух
сучасності зробив Лопахіна мимовільно обмеженим щодо відсторонених від практичних справ ідей.
Символічно, що формальна перемога не приносить Лопахіну жодного задоволення, він несподівано відчуває сором: «О, швидше б усе це минуло, швидше б змінилась наше недолуге, наше нещасливе життя».
Ідею майбутнього втілено в образах Петі Трофімова й Ані. Ані лише сімнадцять, зрозуміло, що вона ще не встигла проявити себе вчинками, але її світлі мрії, спрямованість у завтрашній день свідчать про ще не реалізований потенціал. Так само «вічний студент» Трофімов теж лише готується до справжнього життя. Для них усе попереду. Характерно, що й образи ці виписані якось контурно, вони самі по собі несуть у собі «недовтіленість» майбутнього.
У момент знищення саду, коли Раневська і Гаєв у відчаї, а Лопахін усвідомлює моральний програш, молоді весело біжать уперед – у майбутнього власна дорога. «Добридень, нове життя!» – звучить сповнений оптимізму голос.
Отже, три часових верстви зібралися навколо вишневого саду. Та ні, не просто навколо саду. «Вся Росія – наш сад», – написано у Чехова. Саме за неї й точиться боротьба між трьома епохами. «Вишневий сад» є твором про кінець старої Росії, про прощання з минулим в очікуванні майбутнього. А_ще ця п’єса стала своєрідним поетичним заповітом «Шекспіра XX сторіччя» прийдешнім поколінням.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)