Шлях на батьківщину

Арсен полегшено зітхнув. Ось він – шлях на батьківщину! В голові роєм завихрилися думки, гаряче закалатало серце. Невже мине якийсь місяць-другий – і він ступить на рідну землю? Невже вдихне її солонувато-гіркий полинний запах, змішаний із пахощами половіючого жита і кучерявого любистку? Принесе в Січ кошовому здання про свою мандрівку в чужі краї та вип’є з товариством ківш палючої горілки чи пінистого меду? Невже, врешті, відчинить скрипучі двері невисокої хатини “над Сулою, міцно пригорне до грудей посивілу неньку, заніміє від щастя, вдивляючись у дорогі серцю обличчя сестри і дідуся? Солодко-болючі видіння з’являлися одно за одним, пливли, мов марево, перед очима і, мов марево, миттю щезали. Арсен часто і глибоко задихав. Примружив очі, щоб надовше затримати в уяві картини рідної землі, що зринали перед ним.

О рідна земле! Ти, як мати, єдина і неповторна! Ти не обов’язково найкраща, найгарніша. У світі є, можливо, інші краї, сповнені чарівної краси, краї, де ласкавий шум морського прибою. поєднується з ніжним співом барвистих птахів, а пахощі лавру чи магнолії –

зі свіжістю грозових південних вітрів. Та що з того?

Хай ти скромніше вбрана, хай твоя краса не така показна і не кожному впадає в вічі, але від того ти не менш рідна і люба-синівському серцю, рідна земле!..Ти ввійшла в нього разом із молоком матері і шумом старої верби у воротях, з квилінням чайки біля степового озерця і золотим дзвоном пшеничної ниви за селом, із звуками рідної мови та пісень вечорових дівочих. Усім цим. і багато чим іншим, часто непомітним для ока, ти вросла в серце, мов дуб у землю, і нема у світі такої сили, яка вирвала б із нього одну вітчизну і вклала натомість іншу. (В. Малин)






Чи є зміна переконань ознакою слабкості.
Шлях на батьківщину