Що становить конфлікт п’єси Чехова “Вишневий сад”?
Що є в ній тією “пружиною”, що рухає діями, переживаннями й міркуваннями героїв? На перший погляд у добутку дане чітке розміщення соціальних сил у російському суспільстві рубежу XІX-XX століть і позначена боротьба між ними: дворянство, що йде, – Раневская й Гаїв; буржуазія, що піднімається, – Лопахин; нові революційні сили, що йдуть їм на зміну, – Петя й Аня. Соціальні мотиви присутні й у характерах діючих осіб: панська безтурботність поміщиків, їхня практична безпорадність; буржуазна діловитість купця; відкритість молоді, спрямованої
Конфлікт, заснований на протиборстві соціальних сил, у Чехова приглушений. Лопахин, росіянин буржуа, позбавлений хижацької хватки й агресивності стосовно дворян Раневской і Гаеву, які анітрошки не пручаються йому. Виходить так, немов би маєток саме пливе йому в руки, а він як би знехотя купує вишневий сад
У чому ж головний вузол драматичного конфлікту? Імовірно, не в економічному банкрутстві Раневской і Гаева. Адже вже на самому
З іншого боку, і покупка вишневого саду Лопахиним теж не усуває більше глибокого конфлікту цієї людини з миром. Торжество героя короткочасно, воно швидко переміняється почуттям зневіри й сумуй. Цей дивний купець звертається до Раневской зі словами докору й докору: “Отчого ж, отчого ви мене не послухали? Бідна моя, гарна, не повернеш тепер”. І як би від імені всіх персонажів п’єси зі слізьми вимовляє він знаменну фразу: “ПРО, скоріше б все це пройшло, скоріше б змінилося як-небудь наше нескладне, нещасливе життя”. Тут Лопахин впрямую стосується схованого, але головного джерела драматизму: він укладений не в боротьбі за вишневий сад, а в невдоволенні життям, рівною мірою, але по-різному пережитому всіма без винятку героями “Вишневого саду”. Жити безглуздо й недоладно, нікому не приносить життя ні радості, ні відчуття щастя. Не тільки для основних героїв нещаслива вона – вона важка й для Шарлотти, самотньої й нікому не потрібної зі своїми фокусами, і для Епиходова з його постійними невдачами, і для Симеонова-Пищика з його вічним нестатком вденьгах.
Драма життя полягає в розладі самих істотних її основ. І тому у всіх героїв п’єси є відчуття тимчасовості свого перебування у світі, почуття поступового виснаження й відмирання тих форм життя, які колись здавалися вічними. У п’єсі всі живуть чекаючи фатального кінця, що насувається. Розпадаються старі основи життя й зовні, і в душах людей, а нові ще не народилися, у найкращому разі вони тільки передчуваються, причому не тільки молодими героями драми. Той же Лопахин говорить: “Інший раз, коли не спиться, я думаю: “Господи, ти дав нам величезні ліси, неосяжні поля, найглибші обрії, і, живучи отут, ми самі повинні б по-справжньому бути велетнями””.
Прийдешнє задає людям питання, на який вони, по своїй людській слабості, не в змозі дати відповіді. Тому і є присутнім у чеховських героях відчуття приреченості їхнього існування. Із самого почала перед нами люди, що тривожно прислухаються до чого невідворотному, що обіцяє прийдешнє. Воно не тільки у відомої всьому фатальній даті 22 серпня, коли маєток буде продано. Є в цій даті й інший символічний зміст – абсолютного кінця цілого тисячолітнього укладу російського життя. У світлі цього абсолютного кінця примарні всі розмови, нестійкі відносини. Люди як би виключені на добру половину свого існування з потоку життя, що постійно набирає темп… вони живуть і почувають вполсили, вони безнадійно спізнюються й відстають. (Із цього погляду символична й кільцева композиція п’єси, пов’язана з мотивом запізнення спочатку до приходу, а потім до відходу поїзда.) Чеховські героя глухуваті по відношенню друг до друга не тому, що вони егоїсти, а тому, що в їхній ситуації повнокровне спілкування виявляється неможливим. Вони раді б достукатися друг до друга, але щось постійно “відзиває” їх. Герої занадто занурені в переживання внутрішньої драми, зі смутком оглядаючись назад і з боязкими надіями вдивляючись уперед. Сьогодення залишається поза сферою головної їхньої уваги, а тому й на повноцінні, чуйні взаємини їм просто не вистачає сил
Перед особами змін, що насуваються, перемога Лопахина – умовна перемога, як поразка Раневской – умовна поразка. Іде час для тих і інших. Через всю п’єсу тягнеться мотив часу, що вислизає. Час іде! Але кому призначено бути творцем нового життя, хто посадить новий сад? Життя не дає поки відповіді на це питання. Готовність є начебто б у Пети й Ані. І там, де Трофимов говорить про невпорядкованість життя старої й кличе до життя нової, автор йому співчуває. Але в міркуваннях героя немає особистої сили, у них багато лише слів, схожих на заклинання. До того ж він “вічний студент”, “облізлий пан”, тобто навіть самого себе поставити не може. Не такі люди опановують життям і стають її творцями й хазяями. Навпроти, життя сама Петю неабияк порвала. Подібно всім нездарам у п’єсі, він нескладний і неспроможний перед нею. Молодість, недосвідченість і життєва непристосованість підкреслені й в Ані. Це насамперед дитина, що не знає життя
Росія, як вона бачилася Чехову на рубежі двох століть, ще не виробила в собі діючий ідеал людини. У ній зріють передчуття прийдешнього перевороту, але люди поки до нього не готові. Промені правди, людяності й краси є в кожному герої “Вишневого саду”. Добро таємно світить усюди, але сонця немає. У фіналі п’єси створюється відчуття, що життя кінчається для всіх і це не випадково. Герої не піднялися на висоту, якої жадає від них майбутнє випробування.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)