Що, на думку Л. М. Толстого, визначає сутність людини
Кожен письменник, творець – це, передусім, людина. Звичайно, він має свої пристрасті, свої погляди на навколишнє, власні принципи. Тому й створені ним герої для нього, мовби живі люди, теж поділяються, як і для нас, читачів, на улюблених, тобто на тих, що поділяють його думки, і на чужих. І справа не тільки в тому, що є герої головні, яким приділяється багато уваги на сторінках твору, і другорядні. Так і у романі Л. Толстого “Війна і мир”. Я вважаю, що і Тушин, і Тимохін, хоч і беруть участь тільки в окремих епізодах, вони теж з “табору Толстого”,
Своє розуміння сутності людини Л. Толстой втілює у долях героїв твору. Згадаймо шляхетного, розумного красивого у вчинках і прагненнях Андрія Волконського. Після багатьох духовних піднесень і катастрофічних розчарувань він прагне не слави, а суспільно корисної справи: “Треба, щоб усі знали мене, щоб не тільки для мене йшло моє життя, щоб не жили вони незалежно від мого життя, щоб на всіх воно відбивалося і щоб усі вони жили зі мною разом”. Ми бачимо його високомір ність у столичних салонах
Згадаймо П’єра Безухова з його роздумами: “Що погане? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити і що таке я? Що таке життя, що смерть? Яка сила керує усім?” Такий незграбний та дещо наївний, він набирає сили, коли треба захистити друга, коли відчуває себе “росіянином Безуховим” – переможцем Наполеона, коли ставить перед собою важкі питання, як поліпшити життя в усій державі.
А ось Наташа Ростова з її жвавим, емоційним обличчям, що від любові до людей і світу може сяяти щасливою посмішкою, а іншим часом стає жахливою від гніву, коли, увозячи речі, мешканці залишають у Москві поранених. Завдяки її наполегливості підводи Ростових було віддано пораненим. Милосердя російської жінки втілено в цьому вчинку. Сутність життя Наташі – в коханні. На останніх сторінках роману Л. Толстой зображує її щасливою дружиною і матір’ю. Щасливе подружнє життя – це, з точки зору автора, ідеал існування чоловіка і жінки. Але тільки цього замало.
Герої Толстого живуть, розвиваються, відгукуючись на навколишнє, вони прагнуть самовдосконалення, добра для інших людей, вони живуть життям своєї Вітчизни у важку для неї мить. Вони дійсно улюблені герої Л. М. Толстого, який вважає: “Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й кидати, й знову починати, й знову кидати, й вічно боротися, й втрачати. А спокій душевна підлота”.
Порівняйте з ними красиву, розпусну Елен 3 її маскою на обличчі – виразом, який вона переймає з обличчя поважних осіб, нудну Жулі Карагіну, що як моду на певну годину змінює настрій та мову і розставляє тенета “пензенських лісів та ніжегородських маєтків” на вродливих наречених; Берга, який хоче зробити своє життя за чиємось зразком, а під час відступу з Москви купує “шифоньєрку і туалет”. А Борис Друбецький, що лізе вгору по щаблях вигідних знайомств і протекцій, не вередуючи навіть одруженням з несимпатичною йому нареченою, який мить об’яви про напад французів сприймає не як приголомшуючу новину, образливу й гірку для справжнього громадянина, а як змогу показати іншим, що він перший про щось дізнався. їхній спосіб життя – лише марна витрата часу, а тому навіть не слід писати про них у епілозі, бо що могло змінитися у житті, у способі життя тих статичних манекенів вищого світу! Тільки Анатоля Курагіна, який навіть не пам’ятав, де він служить-значиться, що жив тільки сьогоденням, дещо змінить доля, очищаючи участю у Бородинському бою, важким пораненням.
Що ж саме стало причиною їхньої статичності, шаблонності їхнього життя, нецікавістю для читача?
Звернемося ще до одного героя, куди більш симпатичного та емоційного, пройдемо етапами його життя.
Микола Ростов – талановитий та жвавий, розуміє Наташу, по-своєму дуже порядний, бо не може порушити слово, яке дав Соні, вважає особистою родинною честю сплату батьківських боргів. За романтичним покликом він кидає університет і йде до армії звичайним юнкером, презирливо відкидаючи рекомендаційні листи. Він виявляє свою бойовитість, задираючи “штабного” Волконського, хоч розуміє, шо йому дуже хотілося б мати його другом. Він злякається під Шенграбеном, побіжить, як заєць, він не розуміє подвига Раєвського, що пішов попереду війська із синами-підлітками, щоб підняти дух війська. Поїде захищати товариша, що безвинно постраждав, – і не доведе справи до завершення, бо порине в атмосферу обожнювання імператора і прогає час у натовпу при урочистій зустрічі. До речі, навіть на Бородинському полі Толстой на знайшов місця для Миколи Ростова – саме в той час він займатиметься у тилу кіньми і сином, тобто займається особистими справами.
У скрутну годину він допоможе княжні Мар’ї, потім, закохавшись, стане її чоловіком, працюватиме щосили в маєтку, але дружину свою так до кінця й не розумітиме, і дітей так, як П’єр, не любить. І такого сімейного щастя, як у Наташі з П’єром, автор йому не дасть.
Багато хто з дворян, колишніх офіцерів 1812 року, починає ставитися до своїх кріпаків по-новому, бо разом з ними, рядовими та партизанами і ополченцями, перемогли ворога. А Микола, розлютований чимось у господарстві, б’є свого кріпака так, що розбився камінь на каблучці! Може, він б’є того, хто йшов разом з ним захищати Росію?
Багато хто з колишніх офіцерів замислюється над зміною державного ладу, бо “в судах грабіжництво, в армії самі палки, муштра, поселення, мучать народ, освіту душать. Що молоде, чесне – те гублять”. І поруч з ними майбутні герої Сенатської площі – П’єр, Миколка Волконський. їм співчуває і, мабуть, приєднається до них Василь Денисов. Микола Ростов не має сумнівів у їхній порядності, він міг би теж стояти поряд з ними, але він стає по інший бік. На погляд Миколи Ростова, не можна ніщо змінювати, якщо є державні настанови, не треба навіть думати про це. Це в нього з юності – таке кредо: “Наша справа виконувати свій обов’язок, рубитися й не думати, ось і все!” На думку Толстого, саме напружена робота думки й серця є головною ознакою людини.
Отож, думка, пошуки сенсу буття, свого місця у житті, велика робота над власною особистістю – ось що складає стрижень справжньої людини, ось що цінує та поважає у людях Лев Толстой. Ось що заповідають нам автор та його улюблені герої – тернистий шлях до справжнього щастя людини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)