Підтримайте або спростуйте думку: “Родичів дає нам доля. І як добре, що друзів ми обираємо самі” (Ю. Тувім)

Гадаю, не може викликати заперечень твердження, що кожна особа, так би мовити, приречена на те, щоб існувати в океані інших людей. Здається, що могло б бути кращим: навколо тебе тисячі таких самих, як ти, то й радій, насолоджуйся спілкуванням… Та ж ні! Виявляється, що в цьому океані людині інколи дуже важко знайти іншу близьку собі за духом людину – друга, існування, спілкування з яким приносило б справжню насолоду й утіху. І це в той час, коли, на моє глибоке переконання, на життєвому шляху кожен мріє знайти таку споріднену душу – іншу людину,

близьку за духовним складом, поглядами, способом життя.

Знаючи таку потаємну мрію кожної людини, природа, а чи доля, потурбувалася про те, щоб у кожного в цьому світі вже від народження було коло кровно найрідніших людей – сімейне коло. Переконана, що найщасливішим у світі стає той, хто в цьому маленькому осередку великого людського океану знаходить не лише близьких, рідних по крові людей, а ще й близьких по духу, тобто друзів. І водночас, гадаю, найнещасніший той, хто в гурті цих, здавалося б, найближчих людей не погодиться на радість дружнього спілкування й порозуміння. На жаль, досить часто в житті трапляється

спостерігати саме отаких, нещасних від відсутності друзів у сім’ї людей. Найпоказовішою ілюстрацією таких родичів, що стали майже ворогами, в українській літературі, мабуть, є образи членів родини Кайдашів із повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. Рідні по крові, вони не мають духовної єдності, не можуть порозумітися між собою, не хочуть почути одне одного, навіть поспілкуватися. Син відвертається від матері, піднімає руку на батька, невістка ненавидить свекруху… Як на мене, кожен із членів Кайдашевої сім’ї зазнає душевної катастрофи; жоден із них фактично не може знайти в межах свого найближчого оточення близьку, дружню душу. І це дійсно страшно!

Тож, мабуть, передбачаючи можливість такої страшної сімейної ситуації, доля завжди дає людині інший шанс – обирати друзів поза сім’єю. Цим шансом кожен має змогу скористатися, незалежно від того, чи сімейне коло виявилося колом друзів, а чи колом недругів. Якщо в когось родина – це когорта близьких по крові й духу людей, то “некровні” друзі ще більше наповнять цей світ радістю душевного спілкування. Якщо ж для когось сім’я виявилася лишень “місцем фізичного народження”, а не місцем духовної єдності, то ця людина завжди зможе знайти друга деінде. Звичайно ж, ідеальним варіантом є перший, коли друзі є й у сім’ї, й поза нею, і він цілком можливий у житті. Про це я знаю з власного досвіду. У мене прекрасна дружна родина, де кожен намагається зрозуміти й підтримати іншого. Наприклад, із мамою я завжди можу обговорити будь-які питання й при цьому сподіватися на щиру повагу до моєї, хай інколи ще не зовсім “дорослої” позиції, а з татом я маю чимало таємниць “запеклих рибалок і туристів”. Водночас я мала щастя знайти в житті й друзів не по крові, а по духу, які стали мені такими ж рідними, як тато й мама.

Отже, дійсно: ми позбавлені права вибирати родичів, але маємо можливість обирати друзів. Найбільше ж щастя, коли друзів ми знаходимо й у сімейному колі, і поза ним, бо тоді бурхливий людський океан стає тихою гаванню дружби.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Підтримайте або спростуйте думку: “Родичів дає нам доля. І як добре, що друзів ми обираємо самі” (Ю. Тувім)