Що мені дороге в ліриці О. С. Пушкіна
Пушкин для меня не застывший
Эталон, не догма, это и жизнь,
И слезы, и любовь – целыи мир,
Богатства которого неисчерпаемы.
С. Гейченко
Художній світ Пушкіна. Часто незбагненний за об’ємом, при видимій структурній простоті він повторює натуральний світ природи. Усе тут взаємозалежно і відповідно: однаково гармонійно поєднуються схожі і контрастні відтінки почуттів, пристрастей, думок, ситуацій, подібно до того, як у тому самому пейзажі органічно сполучаються подібні і контрастні відтінки кольору. Вважаю, що той, хто позбавлений
Ще і ще раз звертаюся до його творчості, перечитую незабутні вірші великого поета.
Поет вчить відчувати запах і смак поезії природи, поезії рідного російського народу: “Там руський дух… там Руссю пахне”.
Добрий і розумний, Пушкін нагадує про великі багатства російської душі, про її волелюбність, шляхетність, про мужню боротьбу за щастя, мир і справедливість. Все це знаходиш у пушкінських віршах, якщо замислюєшся над тим, які думки і почуття володіли поетом, коли він створював свої
Його поезія вся дзвенить від слів “друг”, “брат”, “товариш”, “дружба”, “приятельство”. Вона звернена до друзів, дружба переповнює її. От палке звертання: “о друзі”, “мій перший друг, мій друг неоціненний”, “ліцейського життя милий брат”, “товариш милий, друг прямий”…
Головна турбота Пушкіна – вірна і навіть вічна дружба:
Друзья мои, прекрасен наш союз!
Он как душа неразделим и вечен…
Поет гордий тим, що, пишучи вірші, він “дружбі плів вінок”. Сам поет признається: “Щастя моїх друзів мені було солодкою утіхою”. Зрада дружбі – для Пушкіна злочин.
У волелюбному вірші “Деревня”, забороненому при житті поета, читаю:
Друг человечества печально замечает
Везде невежества губительный позор.
Друг людства, що ненавидить рабство, що мріє “про часи прийдешні, коли народи, чвари позабувши, у велику сім’ю з’єднаються”, – такий Пушкін. І яка шкода, що ми власними руками дуже легко зруйнували цю мрію поета!
Дивує, що поет немов задався ціллю подружити усе на світі: праця в нього стала “другом Аврори златої”, калмик – “другом степів”, лучина в селянській хаті – “зимових друг ночей”, “вигодуваний у неволі орел молодий” – вірний товариш в’язня, а морський прибій звучить, “як друга ремство тужливе”. “Прощайте, друзі!” – звернувся до книг у своєму кабінеті вмираючий Пушкін. Поет мріяв про те, що його власні рядки – ці його друзі – у віддаленому майбутньому нагадають про нього, про Пушкіна, “як вірний друг, нагадає хоч єдиний звук”.
І от уже майже 200 років нагадують його вірші про великого, мудрого друга всіх – Пушкіна.
Перший наш поет був найосвіченішою людиною свого часу. Пізнання його в області історії, філософії, політичної економії, літератури різних країн і епох не перестають нас дивувати і сьогодні. Його твори вбирають у себе всю цю інформацію, висловлюючи її ненастирливо, із звичайним для поета почуттям міри і добірністю.
Будь-який твір поета – це шедевр. От переді мною вірш “До моря” (1824 р). “Прощай, свободная стихия…” Свобода насамперед приваблює поета. У виразі “вільна стихія” поняття свободи ще посилене тим, що епітет “вільна” віднесений до слова “стихія”, яке в собі самому вже несе зміст нестримної, вільної сили.
Образ моря тут дається як образ якогось живого богатиря, і не випадково епітет “нескоримий” поставлений у чоловічому роді. Тут і краса моря, і його міць. Поет любить і його “тишу у вечірній час і норовливі пориви”, говорить про “урочисту красу” моря. З любов’ю обіцяє пам’ятати його
… скалы… заливы
И блеск, и тень, и говор волн.
Таке море – тільки в Пушкіна. І хіба це не викликає замилування?
Прикладів картин природи в поезії Пушкіна багато. І всі вони чудові, всі прекрасні, і всі хвилюють душу.
А скільки прекрасних слів про кохання написано поетом! От незабутній вірш “К ” (“Я помню чудное мгновенье…”). Це шедевр світової любовної лірики. У ньому на високому рівні поетично і щиро виражене кохання. Це почуття сповнене високої красоти, гуманності, шляхетності.
Хвилює в поезії Пушкіна і те, що він постійно піклується про те, що потрібно жити так, щоб нащадкам було що пригадати.
Пройдет он мимо вас
Во мраке ночи
И обо мне вспомянет.
Треба думати не тільки про себе, підтверджує поет, але і про інших, про прийдешні покоління. Треба, як говорять, “лишити по собі гарну пам’ять”. Ця думка звучить у вірші “Вновь я посетил” (1835 p.).
Близькі до цих думок і вірші з елегії “Брожу ли я вдоль улиц шумных…”.
… Я говорю: промчатся годы,
И сколько здесь ни видно нас,
Мы все сойдем под вечны своды –
И чей-нибудь уж близок час.
… И пусть у гробового входа
Младая будет жизнь играть…
Автор підводить до думки про необхідність доброго діючого зв’язку між поколіннями, про те, щоб жити заради майбутнього, а не тільки заради себе.
Чудовий у поезії Пушкіна й образ поета. Це мудрий гуманіст, що роздумує над плином часу, дійшовши думки про закономірність усього, що відбувається. Він любить життя і людей, у сумі прийшовши до світлого погляду на майбутнє. “Загальний колорит поезії Пушкіна, і особливо ліричної, – внутрішня красота людини і гуманність, що пестить душу”, – писав В. Г. Бєлінський.
Поезія Пушкіна – це невичерпне джерело, що, як у казці, напуває живою водою усіх, хто доторкається до нього.
Крім радості спілкування з людиною глибокого і палкого розуму, шляхетного серця, вона дарує нам “нез’ясовану насолоду”, виховує в нас “почуття добрі”, вчить любити і розуміти “геній чистої краси”.
Вірші Пушкіна – це і живопис, і музика. Вони супроводжують нас з раннього дитинства. І щоразу, повертаючись до них, знаходиш у них щось нове.
Я цілком згодна з Володимиром Гоцуленко, який у книзі “Стежка до Пушкіна” говорить:
И пушкинским стихам
Звучать на свете белом,
Покуда в нас самих,
Как радостная весть,
Живут наперекор
Случающимся бедам
Надежда и любовь,
Достоинство и честь.
И если можно жить
С оглядкою, иначе,
Заботясь лишь о том,
Чтоб дать душе покой, –
Скажите, отчего
Украдкою мы плачем
Над пушкинской строкой,
Над пушкинской строкой?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)