Шалені романтики А. Платонова
Непоправний ідеаліст і романтик, А. П. Платонов вірив в “життєву творчість добра”, в “мир і світло”, що зберігаються в людській душі, у зорю прогресу, що займається на обрії історії людства. Письменник-реаліст А. П. Платонов бачив причини, що змушують людей “заощаджувати свою природу”, “виключати свідомість”, переходити “зсередини зовні”, не залишаючи в душі ні єдиного “особистого почуття”, “втрачати відчуття самого себе”.
Він розумів, чому “життя на час залишає” ту або іншу людину, підкоряючи її
А. П. Платонов ні на кого не схожий. Кожний, хто вперше відкриває його книги, відразу ж змушений відмовитися від звичної швидкості читання: око готове сковзати по знайомих
Звідки ці люди приходять, яке їхнє минуле, не завжди можна встановити, оскільки для Платонова це не найважливіше. Всі вони – перетворювачі світу. Гуманізм цих людей і цілком певна соціальна спрямованість їхніх устремлінь полягає в поставленій меті підкорити сили природи людині. Саме від них треба чекати досягнення мрії. Саме вони коли-небудь зможуть звернути фантазію в реальність і самі не помітять цього. Цей тип людей представлений інженерами, механіками, винахідниками, філософами, фантазерами – людьми розкріпаченої думки. Герої-романтики Платонова політикою, як такою, не займаються. Вони розглядають революцію, що здійснилась, як вирішене політичне питання. Усі, хто революції противився, потерпіли поразку. Друга група персонажів – це романтики битви, люди, що сформувалися на фронтах громадянської війни. Бійці. Надзвичайно обмежені натури, яких у масовому порядку звичайно породжує епоха битв. Безстрашні, безкорисливі, чесні, гранично відверті.
Усе в них запрограмовано на дію. У силу зрозумілих причин саме вони, що повернулися із фронту, користувалися в перемігшій республіці беззастережною довірою і моральним правом на керівні посади. Вони приступають до справи з найкращими намірами й із властивою ним енергією, але незабаром виявляється, що більшість із них у нових умовах чисто автоматично керує так, як командувало полками і ескадронами на війні. Одержавши пости в керуванні, вони не вміли ними розпорядитися. Нерозуміння що відбувається породжувало в них підвищену підозрілість. Вони плуталися у відхиленнях, перегинах, перекосах, ухилах. Безграмотність була тим грунтом, на якому розцвітало насильство. У романі “Чевенгур” А. Платонов зобразив саме таких людей. Одержавши необмежену владу над повітом, вони в приказному порядку вирішили скасувати працю. Міркували приблизно так. Праця – причина народних страждань, оскільки працею створюються матеріальні цінності, які приводять до майнової нерівності.
Стало бути, треба ліквідувати першопричину нерівності – працю. Годуватися ж треба тим, що природа народжує. Так, по своїй безграмотності, вони приходять до обгрунтування теорії первіснообщинного комунізму. При всій складності сприйняття дійсності А. Платоновим у цілому створюється картина, що дивним образом відбиває суть епохи і відповідає на найважливіші питання. Чому простий народ так люто прийняв сторону більшовиків, втягся в їхні дії і навіть у якійсь чималій частині своєї допомагав творити сталінські злодіяння? Почитайте А. Платонова, багато чого проясниться.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)