Пророцтва Платонова у повісті “Котлован”

Творчість Андрія Платонова допомагає сучасному читачеві розібратися в подіях, що відбувалися в Росії в 20 – 30-е роки XX століття, у період зміцнення в нашій країні Радянської влади. До числа добутків, що правдива відбила події цього часу, ставиться його відома повість “Котлован”. Платонов почав писати її в грудні 1929 року, у самий пік “великого перелому”, або, як говариться в самій повісті, в “світлий момент усуспільнення майна”. Робота письменника над “Котлованом” була закінчена в першій половині 1930 року. Ця сваєрідна повість – і соціальна

притча, і філософський гротеськ. Головний герой добутку Ващев попадає в бригаду, що повинна вирити Котлован.

Ми довідаємося, що раніше Ващев працював на заваді, але був звільнений звідти за те, що задумався над “планом загального життя”. Таким чином, на самому початку повести перед нами з’являється традиційний для російської літератури образ народного шукача щастя й правди. У той же час це представник першого покоління радянської інтелігенції, чотирикорпусн нарождавшейся у двадцяті роки. Ващев тужить через те, що ніхто не може йому пояснити, у чому полягає сенс життя. Однак незабаром робітники-грабарі пояснюють

йому, що смысл. життя – у роботі на благо майбутніх поколінь. Чиклин, Сафронов і інші робітники живуть у жахливих умовах, працюють доти, поки є сили. Вани живуть “взапас”, “заготовляючи” сває життя для майбутнього загального благоденства. Ці люди негативно ставляться до міркувань Ващева, тому що, на їхню думку, розумова діяльність є відпочинком, а не роботою.

А відпочивати зараз не час. Виходить, що замислений “серед загального темпу праці” Ващев потенційно небезпечний для ідеї риття ями. Але ж її риють відповідно до директиви зверху, відповідно до генеральної лінії! Але герой не може розібратися, навіщо потрібний цей котлован. Він просто розростається в усі сторони завдяки ударній праці робітників, не здобуваючи при цьому ніякій функціональності. Сумніву головного героя передають нам думки самого автора, оказавшиеся дійсно пророчими. Котлован будується на ентузіазмі робітників неськінченно – він буде постійно рости, калічачи землю, знищуючи ріллі й ріки… Тому що головне, що рухає людьми, які керують цим “проектом”, – “догодити напевно й забігти вперед генеральної лінії”. На жаль, величезна кількість ударних і часто безглуздих будівництв радянських часів дійсно змінило нашу землю часом до невпізнанності. В “Котловані” Платонов намагався попередити сваїх сучасників про це. Але його повість не була надрукована, тому що в часи однодумності не можна мати сваю думку.

І про цьому Платонов теж говарить сваєю повістю. Тема загального психозу, що опанував людьми, перетварення людини в “винтик” системи – чи не головна в “Котловані”. Стваривши ськорботний гротеськ, Платонов показує масовий психоз загальної слухняності, божевільної жертовності. Доля Ващева трагичнО. Він так і не знайшов істини: не тільки суті буття, але й істини більше близької, котра допомогла б йому робити щоденні вчинки осмислено й гідно. Адже навіть ідея світлого майбутнього, уособленням якої в повісті є дівчинка Настя, не терпить випробування часом.

Те, що робітники бачать реального ребенка, заради якого варто жити “взапас”, надихає їх і змушує працювати ще більше. Крім того, ми бачимо, що робітники сприймають Настю як симвал майбутнього благоденства, комунізму (Сафронов привітає дівчинку як “елемент майбутнього”). Сама Настя говарить: “Головний – Ленін, а другий – Будьонний. Коли їх не було, а жили одні буржуї, те і я не рожалась, тому що не хотілО. А як став Ленін, так і я стала!” Але дівчинка Настя, єдина радість і надія грабарів, умирає. Дивлячись на вмираючу Настю, Ващев думає: “Навіщо… тепер потрібний сенс життя й істина всесвітнього походження, якщо немає маленької, вірної людини, у якому істина стала б радістю й рухом?” Але грабарі однакова продовжують сваю роботу… Мені здається, що смерть дівчинки, що симвалізувала собою не просто майбутнє, а комуністичне майбутнє, має два значення.

По-перше, Платонов говарить нам про те, що ніяка, нехай навіть найблагородніша мета, не виправдує людські жертви, насильства над особистістю, тим більше смерті ребенка, у чому він перегукується з Достоєвським. А по-друге, Платонов просто пророкує недовговічність утопічної ідеї “повного щиросердечного комунізму”. Виступаючи проти насильства над особистістю, проти повної фізичної й духовної рівності (однодумності), Платонов обвинувачує тоталітарна держава в тім, що вано намагається зробити з людей маріонеток.

Він пише, що хтось: “Один (або Трохи) вийняв з людських сердець віру й узурпував істину, наробивши з її масу кумачевих плакатів про ударний темп і ентузіазм. А на місце Бога тепер претендує реальна жива людина – “важдь всіх часів і народів”. Повість Платонова “Котлован” – свідчення того, що автор уже тоді розумів антидемократичність Радянської влади й бачив, до чого може привести такий розвиток подій. Особистість розчиняється в масі, віра зникає із приходом живих ідолів. Напевно, саме тому в повному мовчанні зникає Пліт, на який, не витрачаючи засобів на вмертвіння, занурили неугодних: і середняків, і бідняків, і несвідомих бідняків. Пліт – це симвал впливу на неслухняні. У ньому знаходить висвітлення трагічний результат у табори й посилання. У чому ж були винуваті селяни?

На відміну від робітників-грабарів вани піклувалися не про загальне благо, а про те, як прокормити власні сім’ї. Селяни не очікували від Радянської влади нічого гарного. Тому в кожного жителя села аж до маленьких дітей була заготовлена труна-повість Платонова “Котлован” – це не тільки суваре пророцтва, але й попередження всім поколінням. Ні цінності вище людської особистості, не загордися із себе бога – автор призиває читача повернутися до вічних моральних постулатів. Цим і рядом інших добутків Платонов з усією силою сваго таланта показує помилковість і небезпека шляху, по якому йшла наша країна в ті страшні роки.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Невмирущість духовної краси.
Пророцтва Платонова у повісті “Котлован”