Проблематика Повісті А. П. Платонова “Котлован”


Андрій Платонов став відомий широкому колу читачів тільки останнім часом, хоча самий активний період його творчості довівся на двадцяті роки нашого сторіччя. Платонов, як і безліч інших письменників, що протиставили свою точку зору офіційної позиції радянського уряду, довго був заборонений. Серед самих значних його робіт можна виділити роман “Чевенгур”, повісті “Взапас” і “Усомнившийся Макар”.

Я б хотів зупинити свою увагу на повісті ” Котлован “. У цьому добутку автор ставить кілька проблем. Центральна проблема сформульована в самій назві повісті. Образ котловану – це відповідь, що давала радянська дійсність на вічне питання про сенс життя. Робітники риють яму для закладки фундаменту “загальпролетарського будинку”, у якому потім повинне щасливо жити нове покоління. Але в процесі роботи з’ясовується, що запланований будинок буде недостатньо місткий. Котлован уже видавив всі життєві соки з робітників: “Всі сплячі були худі, як померлі, тісне місце між шкірою й костями в кожного було зайнято жилами, і по товщині жил було видно, як багато крові вони повинні пропускати під час напруги праці”. Однак план вимагав розширення котловану. Отут ми розуміємо, що потреби в цьому “будинку щастя” будуть величезні. Котлован буде нескінченно глибокий і широкий, і в нього будуть іти сили, здоров’я й праця великої

кількості людей. У той же час робота не приносить цим людям ніякої радості: “Вощев вдивився в особу безмовно сплячу – чи не виражає вона безмовного щастя вдоволеної людини. Але сплячий лежав намертво, глибоко й сумно зникли його очі”.

Таким чином, автор розвінчує міф про “світле майбутнє”, показуючи, що робочі ці живуть не заради щастя, а заради котловану. Звідси зрозуміло, що по жанрі “Котлован” – антиутопія. Жахливі картини радянського життя протиставляються ідеології й цілям, проголошеним комуністами, і при цьому показується, що людина перетворилася з розумної істоти в придаток пропагандистської машини.

Інша важлива проблема цього добутку ближча до реального життя тих років. Платонов відзначає, що на догоду індустріалізації країни були принесені в жертву тисячі селян. У повісті це дуже добре видно, коли робітники натикаються на селянські труни. Самі селяни пояснюють, що вони заздалегідь готовлять ці труни, тому що передчувають швидку загибель. Розвідка відняла в них все, не залишивши засобів для існування. Ця сцена дуже символічна, тому що Платонов показує, що нове життя будується на мертвих тілах селян і їхніх дітей.

Особливо автор зупиняється на ролі колективізації. В описі “організаційного двору” він указує, що людей заарештовували й відправляли на перевиховання навіть за те, що вони “упали в сумнів” або “плакали під час усуспільнення”. “Навчання мас” на цьому дворі робили бідняки, тобто влада одержали найбільш ледачі й бездарних селян, які не змогли господарювати. Платонов підкреслює, що колективізація вдарила по опорі сільського господарства, в якому були сільські середняки й заможні селяни. При їхньому описі автор не тільки історично реалістичний, але й виступає своєрідним психологом. Прохання селян про невелику відстрочку перед прийняттям у радгосп, щоб осмислити майбутні зміни, показує, що в селі не могли навіть звикнути з думкою про відсутність власного наділу землі, худоби, майна. Пейзаж відповідає похмурій картині усуспільнення: “Ніч покрила весь сільський масштаб, сніг зробив повітря тісним, у якому задихалися груди. Мирний покрив застелив сон прийдешній всю видиму землю, тільки навколо хлівів сніг станув й земля була чорна, тому що тепла кров корів і овець вийшла з-під огорож назовні”.

Образ Вощева відбиває свідомість звичайної людини, що намагається зрозуміти й осмислити нові закони. У нього й у думках немає протиставляти себе іншим. Але він почав думати, і тому його звільнили. Такі люди небезпечні існуючому режиму. Вони потрібні тільки для того, щоб рити котлован. Тут автор указує на тоталітарність державного апарата й відсутність справжньої демократії в СРСР.

Особливе місце в повісті займає образ дівчинки. Філософія Платонова тут проста: критерієм соціальної гармонії суспільства є доля дитини. А доля Насті страшна. Дівчинка не знала імені матері, але зате знала, що є Ленін. Мир цієї дитини знівечений, адже для того, щоб урятувати дочку, матір вселяє їй приховувати своє непролетарське походження. Пропагандистська машина вже впровадилася в її свідомість. Читач жахається, дізнаючись, що вона радить Софронову вбити селян за справу революції. У кого ж виросте дитина, у якого іграшки зберігаються в труні? Наприкінці повісті дівчинка гине, а разом з нею гине й промінь надії для Вощева й інших робітників. У своєрідному протистоянні котловану й Насті перемагає котлован, і в підставу майбутнього будинку лягає її мертве тіло.

Повість “Котлован” пророча. Її головним завданням не було показати жахи колективізації, розкуркулювання й вага життя того років, хоча письменник зробив це майстерно. Автор вірно визначив напрямок, у якому піде суспільство. Котлован став нашим ідеалом і головною метою. Заслуга Платонова в тім, що він указав нам джерело лих і нещасть на багато років. Країна наша дотепер борсається в цьому котловані, і якщо життєві принципи й світогляд людей не зміняться, у котлован як і раніше будуть іти всі сили й засоби.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Микола вороний ідеолог модернізації української літератури.
Проблематика Повісті А. П. Платонова “Котлован”