“Сцена – мій кумир…” (життя і творчість І. Карпенка-Карого)
“Я взяв життя” – у цих словах Івана Карпенка-Карого весь зміст його творчості. Видатний драматург був свідком соціальних зрушень у житті суспільства і свої враження переніс у п’єси.
29 вересня 1845 року в сім’ї управителя поміщицького маєтку народився син Іван. Мати хлопчика була кріпачкою, батько перед весіллям викупив її у панів. Вона не вміла ні читати, ні писати, але завдяки добрій пам’яті знала безліч казок, легенд, пісень. Іноді батьки ходили до театру, і мати через багато років могла майже дослівно переказати зміст давно
Четверо дітей сім’ї Тобілевичів стали видатними діячами, корифеями українського театру.
Іван Карпович говорив про себе: “Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене”. Йому довелося
У 70-х роках XІX століття місто Єлисаветград було культурним центром південного краю України. Переведення туди повіту і переїзд разом з канцелярією став для Івана Тобілевича справжнім подарунком долі. Тепер він мав змогу відвідувати всі театральні вистави. Інтелігенція міста створила свій аматорський театр, який став улюбленцем єлисаветградської публіки. У цьому театрі Іван Тобілевич виконував головні ролі, тут познайомився із Надією Тарковською – своєю майбутньою дружиною, саме в цьому театрі розкрився великий талант Івана Карповича як актора і драматурга. Та, на жаль, кипуча мистецька і політична діяльність Тобілевича привернула увагу поліції. Його звільняють з посади і звинувачують у політичній неблагонадійності. Але, мабуть, чиновницький мундир був для Івана Карповича панциром, який прикривав його крила, сковував політ. Скинувши його, Тобілевич нарешті зміг зайнятися справою свого життя. Під псевдонімом Карпенко-Карий він був зарахований до театральної трупи Михайла Старицького. Уряд назавжди втратив чиновника, а Україна знайшла актора і драматурга Карпенка-Карого.
Здається, життя почало налагоджуватися, зникла роздвоєність, суперечність між обов’язком чиновника і покликом душі, але невблаганна доля приносить тяжкі випробування: смерть дочки Галі, матері і дружини, арешт і заборона жити на Україні та у великих містах Росії. Карпенко-Карий обирає місцем свого заслання невелике російське місто Новочеркаськ, опановує ковальське і палітурне ремесло.
У 1888 році з Карпенка-Карого було знято поліцейський нагляд і він повертається до мистецької діяльності: грає у театрі, пише, друкує і ставить драматичні твори. У його п’єсах ідеться про щоденні клопоти і журбу, з яких складається селянське життя, про трагедію наймитства, викривається соціальне зло, зажерливість багатіїв, які не гребують нічим у гонитві за наживою. Разом із видатними сучасниками Іван Карпенко-Карий став творцем українського театру. Сцена для нього була громадською трибуною, з якої митець виступав із закликом до боротьби проти зла і несправедливості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)