Розстріляне відродження

Розстріляне відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. в Україні, яке дало високоху­дожні твори в галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін “розстріляне відродження” вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, уживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-1930-х рр. За це десятиліття (1921-1931 рр.) українська культура спромог­лася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть перева­жити на

терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 р. в Україні нараховувалося 5000 письмен­ників).

Початком масового нищення української інтелігенції вважа­ється травень 1933 р., коли 12-13 травня стався арешт Михайла Ялового й самогубство Миколи Хвильового.

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 р. Тоді “на честь 20-ї річниці Великого Жовтня” у Соловецькому таборі особливого призначення за виро­ком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку “українських буржуазних націоналістів”, розстріляних 3 листопада, також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир

Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Пилипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козо-ріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції – цвіту української нації.

Репресії проти митців

Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ “розстріляного відродження”. У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для від­ділення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук С. Єфремова. Перед судом постало 45 чоловік, серед яких були акаде­міки, професори, учителі, священнослужитель, студенти. Були винесені суворі вироки, хоча насправді ніякої підпільної орга­нізації не існувало. Подальші арешти в середовищі діячів науки й культури, жорстокі розправи проводилися без відкритих про­цесів. Закрили секцію історії Академії наук, був арештований М. Грушевський. Його незабаром звільнили, але працювати пере­вели до Москви. Туди ж перевели й кінорежисера О. Довженка.

У 1938-1954 рр. було репресовано майже 238 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радян­ської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. За підрахунками істориків літератури, з них 17 роз­стріляні, 8 покінчили життя самогубством, 16 пропали безві­сти, 7 померли в ув’язненні. Зазнавав арешту М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстрі­ляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Семенко. Покінчив життя само­губством М. Хвильовий, який мужньо намагався врятувати бага­тьох товаришів.

Закрили театр “Березіль”, арештували й розстріляли все­світньо відомого режисера Л. Курбаса. Жорстокої розправи за­знали митці кобзарського цеху. За різними підрахунками впро­довж 1930-х років московською владою було розстріляно від 200 до 337 кобзарів, бандуристів та лірників, серед загиблих – композитор і мистецтвознавець, засновник харківської школи бандури Гнат Хоткевич.

Про масштаби репресій говорить і такий факт: з 85 вчених-мовознавців репресували 62. Лише наркомат освіти “очистили” від 2 тисяч співробітників.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Розстріляне відродження